Історія добудови фортифікаційних споруд Луцького замку продовж століть – це постійна зміна вигляду оборонних стін та башт, відповідно до розвитку тогочасної техніки облоги та штурму фортець.
Сучасний вигляд замку у цілому відповідає його стану на 1658 рік, після завершення п’ятого будівельного періоду. Але деякі елементи добудов 17 сторіччя викликають ряд питань, відповіді на яких перебувають поза межами фортифікаційної справи. Отже, у якому стані перебував замок у 50-х роках 17 століття і які зміни були проведені тодішніми фортечними будівничими?
Барокові зубці на В'їзній вежі. Анімація Олександра Котиса
У середині 15 століття відбулися дві облоги Луцького замку: у 1431 році (Луцька війна, польські війська короля Ягайло) та 1436 році (литовські війська великого князя Сигизмунда). Хоча замок і його оборонці витримали облоги, великий князь Свидригайло Ольгердович до самої смерті у 1452 році опікувався модернізацією фортечних мурів та башт.
Проміжки між зубцями на стінах закладалися цеглою, і вище над ними споруджувався другий ярус, у якому влаштовувалися арковидні бійниці для вогнепальної зброї. Всі три башти стали однакової висоти, під шатровидними дахами. Під дахами влаштовувалися бійниці для ведення стрільби вертикально вниз, для ураження супротивника під стінами башт, так звані підсябиття.
У такому незмінному вигляді Луцький замок проіснував до другої половини 17 століття.
На цей час він став відверто застарілою спорудою, вже нездатною витримувати облогу з обстрілом тяжкими гарматами та штурмовими пороховими підривними засобами. Але проти військ, які не мали тяжкої техніки, він міг протриматися, при умові відтворення обороноздатності та наявності підготовленого гарнізону. До таких військ відносилися козаки та кримські татари.
Вигляд замку у 50-х роках 15 сторіччя. Книга "Луцький замок в історії України" П. Троневича
Серйозною проблемою були округлі обриси фортечних стін, колись побудованих по лініях рельєфу височини, на якій знаходився замок. Це обумовлювало неможливість вести фланговий вогонь з башт під мури та обмежувало здатність протистояти штурму супротивника з драбинами на невеликій ділянці вузької стіни, на якій не могла скупчитися потрібна кількість оборонців.
Це питання у 17 столітті вирішувалося так званим бастіонним фронтом, коли проміжки між бастіонами прострілювалися фланговим вогнем прикритих з поля гарматних батарей, що робило неможливим штурм прямих стін, що з’єднували бастіони.
Єдиним засобом дійовим засобом ефективної оборони застарілого Луцького замку була можливість утримувати супротивника на відстані та не допускати його до мурів. Для цього потребувалося зосередити фланговий артилерійський вогонь з амбразур стіни між В’їздовою та Владичою баштами в напрямку Глушецького мосту (сучасний Братський міст) та не дати супротивнику увійти в Окольне місто з північної сторони через головні ворота.
Битви війни 1648-1654 років відбувалися переважно на відкритих місцевостях, і роль замків-цитаделей у ній стала незначною. Набагато важливішим питанням стала оборона міст у цілому.
Королівська люстрація 1658 року показала повний занепад замку, як оборонної споруди. Він стояв спустошений, без зброї, з розритими мурами та баштами без дахів. Ще більше спустошення занотовано в акті 1663 року, але разом з цим відмічена заміна дерев’яних ділянок стін Окольного замку на цегляні.
Причиною проведення робіт по підготовці замку до оборони стало скупчення на Волині української шляхти польської орієнтації, витісненої козацтвом з Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Небезпідставна активність цієї категорії шляхти на сеймиках призвела до визначення заходів по організації оборони Луцька та відповідному будівництву фортифікацій на з’їзді шляхтичів Волині 30.09.1667 р.
Вигляд замку у 70-х роках 17 сторіччя. Книга "Луцький замок в історії України" П. Троневича
Керівництво робіт доручалося київському земському судді Богуславу Яну Горайну, якому надавався статус губернатора. Шляхта зобов’язувалася надавати йому гроші, продукти та будівельні матеріали. Реалізовувалося невідкладне питання зносу будинків, збудованих на фортифікаційних валах і у ровах.
Стосовно Луцького замку, була реставрована стіна між В’їздовою та Владичою баштами. Нижній ярус з арковими амбразурами відводився для далекобійних гармат, верхній, з комбінованими отворами для стрілецької зброї та легких гармат – для ближнього бою. Таким чином, роль Луцького замку в обороні міста зводилась до позиції захищеної флангової батареї.
Суттєвою ознакою того, що замок вже не розглядався як окремий фортифікаційний об’єкт, а як місцезнаходження приміщень повітової адміністрації та суду, є побудова на В’їздовій та Стировій баштах верхніх карнизів з прикрасою у вигляді арок, та аттиків (стінок з зубцями-мерлонами барокової форми). Самі дахи башт знаходилися значно нижче аттиків, які несли не фортифікаційну, а виключно декоративну функцію. Не виключено, що така надбудова башт несла ідеологічний сенс того, що держава і в умовах лихоліття здатна прикрашати місце зосередження державної та судової влади.
Таким чином, башти були позбавлені верхніх спостережних майданчиків.
Цікаво, що форма зубців-мерлонів В’їздової башти дуже схожа на мерлони замку Красицьких біля Перемишля, який будувався за проектом італійського архітектора Галеацо Аппіані у 1598-1633 роках.
До речі, схожа форма декоративних мерлонів використовувалася у синагогах Західної України, зокрема Любомльської (1510 р.) та Жовквівської (1698 р.).
Зубці-мерлони В’їздової башти простояли до 1890 року, коли були розібрані як аварійні перед візитом у місто царя Олександра ІІІ.
При реставрації Луцького замку у 1964-1977 роках за проектом архітектора Маріоніли Мойсеївни Говденко, мерлони були відтворені, згідно з фотографіями 1860-1870 років. При цьому дах В’їздової башти був піднятий до мерлонів, а на Стировій башті залишився як і у 1667 році.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
