Під час російсько-турецької війни у грудні 1878 року російська армія розгорнула наступ на Адріанополь. Рядовий 11-ї роти Кексгольмського полку Михайло Саєнко під час зупинки біля селища Кадикей, отримавши порцію гарячої каші, раптом виявив, що десь згубив іконку Божої Матері, яку завжди носив на грудях.

Солдат подався до місця останньої зупинки полку, де і знайшов святиню. Коли повертався до своїх товаришів, то побачив задубілих людей біля згаслого вогнища. Увага солдата привернула жінка в багатому турецькому вбранні, біля якої він побачив живу дівчинку років трьох. Саєнко підійшов до мертвої туркені, взяв дитину на руки та приніс із собою в полк. Дитина змогла назвати своє ім’я – Айше.

 

Марія Айше. Колаж Олександра Котиса

 

Нижні чини показали дівчинку офіцерам, щоб вирішити, якою її доля буде далі. Спершу дитя хотіли віддати в прийомну болгарську сім’ю, але з часом всі дуже прив’язались до дівчинки і вважали її за свою. Унтер-офіцер Кисельов як нянька доглядав за дівчинкою під час походів.

В травні 1879 року полковий священик  Стефан Мещерський похрестив Айше за православним обрядом. Під час таїнства були присутніми офіцери полку. За переказами очевидців, купіль Марії була всипана бузковим квітом. Назвали дівчинку на честь імператриці Марії Олександрівни.

Хрещеним батьком став поручик Костянтин Миколайович Коновалов (саме тому Марія отримує по батькові Костянтинівна),  хрещеною матір’ю стає дружина тоді ще командира полку, генерала майора Панютіна – Софія Олексіївна. Прізвище Кексгольмська від назви однойменного полку, який знайшов дівчинку (могила генерала знаходиться на кладовищі біля Свято-Троїцького собору в Луцьку).

На цьому піклування офіцерів над життям дівчинки не закінчилось, адже на спеціально скликаних офіцерських зборах щодо подальшої долі Марії була заснована опікунська рада з офіцерів полку. Крім того, був затверджений фонд на утримання «доньки».

Марія Айше в дитинстві. 1878. Фото з Вікіпедії

Щомісяця із зарплатні офіцерів вираховувався 1% відсоток на користь дівчинки і 10% з нагород, призів та виграшів з гри в карти. Свій капітал Марія повинна була отримати, коли стане повнолітньою. Вихованням дівчинки зайнялась її хрещена мама Софія Панютіна. В 1883 році Марія стає студенткою Олександро-Маріїнського інституту в Варшаві.

Усе навчання Марії проходило під пильним спостереженням генерала Панютіна, який щосуботи звітував про успіхи студентки на офіцерських зборах. Кожної неділі до дівчини приїздили її опікуни, які привозили їй квіти та цукерки. До слова, Марія цінувала таку турботу й дуже відповідально ставилась до навчання, свідченням чого були її позитивні оцінки та відмінна поведінка.

В червні 1890 року дівчина стала однією із кращих випускниць інституту. В тому ж році в Луцьку Марія знайомиться з корнетом Олександром Шлеммером, який закохується в неї з першого погляду. Влітку 1892 року корнет звертається до офіцерів Кексгольмського гренадерського полку з проханням отримати дозвіл на руку і серці Марії. На спеціальних зборах були заслухані позитивні відгуки про корнета і було вирішено дати своє батьківське благословення на шлюб.

Ще у 1859 році новими власниками Заборольського маєтку на Волині стала заможна родина Йосипа та Софії Шлеммерів німецького походження.

---

Читати Екскурс в минуле: історія Заборольського маєтку графів Чарнецьких

---

Шлеммери володіли 1291 десятиною землі, Заборольським палацом з присадибними забудовами, розкішним парком, величезним городом, лісом, рибним ставком. Для частини селян Забороля саме Шлеммери були тоді основними роботодавцями. Відомо, що в Шлемеррів було двоє синів Федір та Олександр.

Федір Йосипович Шлеммер в майбутньому стам Луцьким повітовим старостою, який вірно служив урядові Української Центральної Ради. Відомо, що його син Владислав Шлеммер сьогодні є громадянином Німеччини, де проживає в місті  Гільдесгаймі (Нижня Саксонія).

Другий син Олександр (1866 року народження) в 1885 році стає корнетом Ізюмського полку (повна назва станом на 1885 рік звучить як 33-й драгунський Ізюмський Його Королівської Високості Спадкоємного Принца Фрідріха Вільгельма Прусського полк). В 1890 році Олександр отримує звання офіцера та приїжджає погостювати в родинний Заборольський маєток.

4 листопада 1892 року в Варшаві відбувається пишне весілля Марії та Олександра. Офіцери зібрали для Марії багате придане, аж 12 тис. рублів, крім того молодят привітали навіть російський та австрійський імператорські двори. Його Величність Імператор Австрійський, в той час шеф полка надіслав на весілля свого представника генерала Клешна. Той передавав привітання від австрійського імператора і подарував Марії подарунок – розкішний браслет з діамантами. Російська імператриця Марія також подарувала нареченій браслет.

Марія з чоловіком та синами. Фото з Вікіпедії

Серед почесних гостей молодят був відсутній спаситель Марії – Михайло Саєнко, проте він зміг надіслати телеграму з таким текстом: «Уклінно прошу передати моє сердечне вітання молодятам. Бажаю їм щастя і благополуччя. Офіцерам дорогого полку дякую за запрошення і вітаю з сімейним, радісним святом. З повагою запасний рядовий Кексгольмського полку М.Д. Саєнко».

В подружжя народилось двоє синів Павло та Георгій. Коли почалася Перша світова війна, Марія заявила, що її святий обов’язок – бути сестрою милосердя при рідному полку. Революція застала її з лазаретом дивізії у Владикавказі.

Марія Шлеммер померла від туберкульозу 20 серпня 1920 року в місті Ялта, де була похована на міському Новому кладовищі. Її ховали з почестями як справжнього солдата. В тому ж році її Олександр, який воював в армії Врангеля був розстріляний більшовиками в Севастополі.

Доля синів відома. Старший Павло став офіцером лейб-гвардії Кексгольмського полку. Він служив у Добровольчій армії й загинув в боях в червні 1918 року. Молодшому Георгію пощастило більше, він також служив в полку, який колись врятував життя його матері. В буремні роки Громадянської війни йому вдалось емігрувати до Німеччини, де він прожив у Мюнхені до 1974 року.

 

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.