Рід Сангушків був одним із найвідоміших і найбагатших князівських родів України, Білорусі, Литви і Польщі. Довгі роки серед істориків точилися дискусії про його ґенезу. Одні виводять Сангушків від руських князів Рюриковичів, інші – від литовських Гедиміновичів. Достовірним є те, що Cангушки – це волинський князівський рід герба «Погоня» і належність до цього герба свідчила про литовське великокнязівське походження. Класичне зображення герба являє собою озброєного срібного лицаря на срібному коні, розташованого на червоному полі. Вершник тримає в піднятій правій руці меч, а в лівій — срібний, червоний або синій щит із золотим шестираменним хрестом або «стовпами Гедиміна». Сангушки відносились до вузького кола «головних княжат», які входили до складу Великої ради Русько-Литовської держави.
Життєпис князя розпочинається в 1537 р., коли в сім’ї володимирського старости і волинського маршалка Федора Сангушки народився син Роман – «той чий рід [походить] від перших литовських князів» (оригінал на лат. «cui genus a primis Litauum Ductoribus»). Федір був власник невеликого князівства у верхній течії Прип’яті, центром якого було Ратне. Це був чоловік православний і мужній.
Портрет Романа Сангушка в Королівському замку в Варшаві. Марчелло Баччареллі. Джерело: https://nekropole.info
Матір’ю Романа була Ганна Бранкович, онука відомого сербського короля (деспота) Стефана. Роман був другим сином із трьох братів, яких звали Юрій і Сангушко. Так склалося, що його батько помирає в молодому віці і мати Ганна виходить заміж вдруге, за волинського магната Миколу Збаражського. Своє дитинство і юність Роман провів при дворі польського короля Сигізмунда ІІ Августа. В своїх привілейованих грамотах король не раз гарно відзивався про молодого князя, зокрема, відзначав його вправність у військовій справі. Отже, при королівському дворі Роман отримав гарну освіту, а й навчався військовому ремеслу.
Через трагічну смерть старшого брата Дмитра, Роману в молодому віці довелося очолити рід Сангушків. Ця подія сталася, коли йому ледве виповнилось сімнадцять років. В 1555 р. він пішов на військову службу до королівського війська, де через два роки, у 1557 р. отримав універсал від короля Сигізмунда ІІ Августа на староство у м. Житомир. Приїхавши у свої нові володіння, новий господар починає активно укріплювати фортецю і організовує в регіоні низку вдалих захисних кампаній проти кримських татар.
Роман Сангушко. Художник К. Александрович (XVIII ст.). Джерело: https://ru.wikipedia.org
В кінці 1558 р. – на початку 1559 р. Роман Сангушко знаходиться в гостинах литовського гетьмана, воєначальника, магната ВКЛ Григорія Ходкевича, а саме в його помісті Хароши, що на Підляшші. Під час гостювання він знайомиться з його донькою Олександрою. Через невеликий період він з нею одружується. Молода дружина Олександра, протягом життя народила йому трьох дітей: дві доньки Федору та Олександру й сина Романа. В Романа були гарні стосунки із родиною дружини, адже разом із тестем він брав активну участь у різних військових кампаніях.
Влітку 1561 р. Сангушко учасником походу при Інфлянтах біля р. Двіни. Восени 1563 р. він зі своїм військом їде до Білорусі, де перебуває в підпорядкуванні Миколая Радзивілла Рудого і тестя воєводи Григорія Ходкевича. Відтак в 1563 р. бере участь у переможній битві литовських військ біля м. Чашники (сучасна Білорусь) над московським військом на чолі із князем Петром Шуйським. Під час битви князь відігравав важливу роль, адже командував кіннотою, до складу якої входило двісті вершників. На період із 1564 по 1565 рр. князь повертається до староства в м. Житомир, для того, щоб активніше обороняти його від ворожих нападів кримських татар, які були очолені ханом Девлет І Гераєм.
25 березня 1566 р. Сангушко за військові здобутки отримує від сейму Великого князівства Литовського посаду брацлавського воєводи. Це була гідна винагорода за відважність у битвах. Крім цього до володінь князя відійшов двір у м. Вінниця і кілька сіл на території воєводства. З цього часу обов’язків у Романа побільшало, адже тепер він відповідав за укріплення замків і безпеку від нападів кримських татар, а також за спокій у цілому Брацлавському воєводстві. В 1567 р. Роман отримує нову посаду від короля, а точніше, призначається Литовським польним гетьманом. В цей час він вже був відомий успішними перемогами над військами московського царя Івана IV Грозного під час Лівонської війни (1558–1583), яка продовжувалася весь цей період.
21 червня 1567 р. він завдав поразки московським військам на чолі із князем Петром Оболенським-Серебряним у другій битві при Чашниках. Згодом неподалік фортеці Ула переміг воєводу Осипа Щербатого та Юрія Боратинського. За нові перемоги в Лівонських битвах, його знову щедро одарює король. У 1567 р. князь отримує від Сигізмунда ІІ села в Луцькому повіті. Наступний рік був не настільки переможним і тому армія Романа зазнала кілька поразок і втрат.
1569 р. був позначений роком унії, яку обговорювали на різних рівнях від князів до простих людей. В березні 1569 р. віленський воєвода Микола Рудий запросив Романа до м. Вільно на обговорення унії з Польщею. Роман відповів згодою, але не нікому не сказав про свою позицію стосовно документу.
26 квітня 1569 р. король видав акт про приєднання окремих литовських земель до Польщі, через місяць це акт був підтриманий сеймом. В цьому ж місяці до князя звернулись мешканці Брацлавського воєводства, їх турбувало рішення Люблінського сейму про від’єднання Брацлавщини від ВКЛ і приєднання до Польщі. Люди були готові взятися до зброї, аби тільки відстояти свої права. 28 травня 1569 р. Роман приїхав до Любліна і 1 червня під час свого виступу в сеймі заявив про готовність прийняти присягу на вірність Короні, за умови збереження привілеїв шляхті Волині і Брацлавщини.
Люблінська унія. Автор Ян Матейко (1869 р.). Джерело: https://ru.wikipedia.org
Така позиція викликала непорозуміння з іншими можновладцями ВКЛ. У акті Люблінської унії про цей факт записано так: «…обіцяємо зберегти у стародавній пошані і гідності, що властиві їм з прадавніх часів і донині, усіх княжат…, а також їхніх нащадків, як римської, так і грецької віри, і зобов’язуємося підносити їх на уряди відповідно до гідності і достоїнств кожного на підставі власного вибору…».
Отже, унія буда підписана. Від початку князь Роман виступав її противником, але згодом став прихильником, мотивуючи це необхідністю збереження незалежності Литовської держави, оскільки дедалі зростала загроза від Московського царства. В 1869 р. унію закарбував на своїй відомій картині «Люблінська унія» польський художник Ян Матейко. На полотні є і постать Романа Сангушко. Матейко представив його в повному бойовому спорядженні, як хорошого громадянин, який ніби тільки що залишив поле бою. Сьогодні картина знаходиться в Люблінському краєзнавчому музеї (Польща).
Роман, як і його батько, користувався повагою у сучасників як «чоловік тверезий і військовій справі добре досвідчений». Його військові успіхи були результатом застосування ним тактики нерегулярної війни, раптових ударів по противнику малими силами і добре організованої розвідки. В XVI ст. Сангушки утримували власні війська, які складались із професійних дружин та ополчення васалів, це засвідчувало про високий рівень підготовки і обороноздатності. У грудні 1569 р. Сангушко знову відвідав замки в Полоцькому воєводстві. 25 грудня 1569 р. він повідомив Сигізмунду Августу, що взяв штурмом замок на Цетчі, на шляху, який з'єднував замок Туровлю, зайнятий росіянами. У лютому 1570 р. він повернувся з фронту на Волинь і отримав звістку про смерть дружини. Новина ослабила князя фізично і психологічно. Саме тому весь 1570 р. він провів у своїх маєтках на території Волині, не виїжджаючи.
У литовсько-руську добу князь Роман Сангушко був володарем Турійська, де відбудував собі замок і зробив його неприступним для нападників. Він же облаштував шпиталь при церкві Святого Спаса. Турійськ був тоді одним із найбільших центрів ремісництва і торгівлі на Волині.
Польська шляхта XVI ст. Автор Ян Матейко (четвертий з права Роман Сангушко). Джерело: https://nekropole.info
Весною 1571 р. Сангушко з’їздив на сейм до столиці Варшави, по поверненню в дорозі він захворів гарячкою. Ослаблений зупиняється в м. Ружани на р. Нарві. Розуміючи те, що він помирає 10 травня складає свій передсмертний заповіт. Через два дні, тобто 12 травня 1571 р. він помирає від хвороби. Спочатку його було поховано в місцевому костелі, але відповідно до забаганки в заповіті тіло князя перевозять до Свято-Миколаївського чоловічого монастиря в с. Мильці. Там вже покоїлась його дружина Олександра. Монастир здавна був родинною обителлю славного княжого роду Сангушків, адже його фундатором був Федір.
Довгий час не було відомо точного місця поховання князівського подружжя. І ось у 1997 р. час реставраційних робіт у Миколаївському храмі в Мильцях під підлогою знайшли останки шести ченців із рештками одягу та взуття. Існує версія, що серед них є мощі Романа та його дружини Олександри, які заповіли себе поховати в обителі.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
