30 липня відзначив свій 45-літній ювілей відомий український кінорежисер, актор, оператор, продюсер, музикант та скульптор Олесь Санін.
30 липня 1972 року в місті Камінь-Каширську в сім’ї Геннадія та Світлани Саніних народився старший син Олесь, а через три роки молодший – Андрій (Камінь-Каширський є батьківщиною мами Олеся – Світлани Олександрівни (дівоче прізвище якої Заїченко)). Проте молода сім’я довго не затрималась в Камені й переїхала до міста Луцька. Батько, Геннадій Санін був луцьким художником, його художня майстерня знаходилась в Луцькому замку, куди часто приходила місцева творча інтелігенція, в тому числі Зінкевичі та Мареничі.
Творча атмосфера, яка там панувала справила вплив на подальший вибір професії Олеся Саніна та назавжди закарбувалась в його пам’яті. Геннадій Санін був викладачем образотворчого мистецтва, живопису та садово-паркової скульптури. Кілька років тому його не стало. Мама Світлана Саніна вже багато років успішно навчає студентів у Коледжі технологій, бізнесу і права Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.
Дитинство та шкільні роки майбутній кінорежисер провів у місті Луцьку. В дитячому садочку Олесь Санін ходив до однієї разом із Олександром Положинським, лідером гурту «Тартак» та проекту «Був’є». Потім навчався у луцькій гімназії № 4. Олесь був дуже активним школярем. Закінчив художню та музичну школи, займався мотокросом, тріатлоном, виступав на сцені, був солістом дитячого ансамблю. Крім того, свої перші свої фільми Олесь почав знімати, ще будучи школярем, коли також активно займався туризмом. В одному із інтерв’ю Санін згадує, що тоді йому дали завдання зробити фільм про свої подорожі, але з додаванням містики.
Ще зі шкільних років Олесь потоваришував на довгі роки та тісно співпрацює на знімальному майданчику уже близько двадцяти років із Сергієм Михальчуком, відомими кіноператором й також лучанином. Після закінчення школи вони разом підкорювали українську столицю та готувались до вступних екзаменів у Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. В 1993 році Олесь Санін закінчив акторське відділення (майстерня Валентини Зимньої), а у 1998 – курс режисури ігрового фільму (майстерня Леоніда Осики) КДІТКТ. Зразу після закінчення навчання, він почав викладати на кафедрі режисури КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого.
Протягом 1994-2000 років Олесь був режисером, оператором, керівником департаменту фільмів і телепроектів в українському представництві міжнародної корпорації Internews Network. Продюсував документальні фільми виробництва таких компаній та телеканалів, як Internews Network, Сanal+, Канал 1+1 , НТВ ,ТНТ , POLSAT , DALAS studio, IKON, PRO Helvecia.
Серед найвідоміших кінокартин Саніна варто згадати фільм «Мамай» (2003), який був висунутий Україною на премію «Оскар». До речі, в роботі над картиною активну участь взяв менший брат Олеся Андрій як режисер монтажу. В 2004 році Олесь Санін був відзначений Державною премію України імені Олександра Довженка «за визначний творчий внесок у створення повнометражного художнього фільму «Мамай» (у складі колективу). Крім того, серед нагород кінорежисера є «Срібна медаль» Академії мистецтв України та «Срібна медаль» ім. Братів Люм’єр.
В 2014 році на Одеському міжнародному кінофестивалі відбувається світова прем’єра українського історичного драматичного фільму режисера і сценариста Олеся Саніна «Поводир, або Квіти мають очі». Робота над стрічкою тривала з 2012 року. Український Оскарівський комітет обрав фільм «Поводир, або Квіти мають очі» представляти Україну у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» на здобуття премії «Оскар» 2015 року. Головним гаслом фільму є фраза: «Заплющ очі – дивись серцем».
У 2014 року за Указом Президента України Олесь Санін став Заслуженим артистом України, як вказано в документі «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм».
Олесь Санін є автором таких документальних фільмів як «Матінка Надія», «Нація. Лемки», «Нація. Євреї», «Гріх», «Перебіжчик» (у співавторстві з Марком Харрісом). Також Санін є режисером багатьох українських виконавців, до прикладу Руслани – «It's magical», Гайдамак – «Ой на морі», Тартака – «Поп Корн».
Серед багаточисленних хобі Олеся Саніна, які вже перейшли на професійний рівень – це гра на бандурі, торбані, колісній лірі. Певний час він навіть сам виготовляв музичні інструменти, цей талант та ремесло він успадкував від свого дідуся. Варто згадати, що відомий волинянин під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху, це спільнота дослідників, реконструкторів і просто любителів кобзарської традиції, яка була створена учнями та послідовниками бандуриста Георгія Ткаченка наприкінці 1970-х років. На сайті кобзарського цеху сказано, що Олесь Санін грає на колісній лірі з 1990 року та досконало володіє традиційним репертуаром. Цю традицію він перейняв від Івана Смика, Миколи Будника, та Михайла Хая.
Олесь Санін одружений з українською акторкою Іриною Саніною, з останніх відомих ролей в кіно якої є роль Орисі в фільмі «Поводир». В кінострічці акторка вразила глядачів поєднанням в одному образі задумливої української жіночності, страждання, і безумовної любові. З дружиною Олесь Санін познайомився під час навчання на режисерському факультеті, Ірина навчалась на акторському відділені, крім того вони жили в одному студентському гуртожитку. Сьогодні подружжя Саніних виховує четверо дітей, трьох доньок та сина.
Зараз він активно працює над новою кінострічкою про легендарного Олексу Довбуша. Фільм знімається в старовинному селі Криворівня, що на Гуцульщині. В 2017 році відбулась прем’єра документального фільму «Переломний момент: Війна за демократію в Україні», режисером якого виступив американський документаліст, володар «Оскара» Марк Харріс, який працював над стрічкою разом із Олесем Саніним.
Цитати Олеся Саніна
- Я постійно живу у пошуку свободи. Світ мене ловить, а я від нього втікаю.
- Люди незрячі постійно живуть у серці з Богом, тому що більш сподіватися ні на кого.
- Скульптура та музика – це частина моєї внутрішньої майстерні.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
