Джерело: Інформаційне агентство Волинські Новини

У селі Кисилин Локачинського району стоять дві пам’ятки архітектури – церква XVII-го століття та монастирський комплекс XVIII-го століття

У селі Кисилин Локачинського району стоять дві пам’ятки архітектури – церква XVII-го століття та монастирський комплекс XVIII-го століття.

Ці споруди – забуті державою та владою. Від величного монастиря залишилися лишень стіни, а церкву відвідують тільки місцеві мешканці. Про це повідомляє прес-служба волинського УКРОПу.
 

Церква святого Архистратига Михаїла з дзвіницею збереглася в селі Кисилин ще із XVII століття. Вона кам’яна, зі стінами у півтора метри шириною. Місцевий священик каже, що цей храм, як фортеця.
 

«Вона збудована в 1632 році за кошти графа Ладуховського . Це зараз село Кисилин забуте усіма, а колись це був дуже багатий районний центр. Крім українців тут жили поляки та євреї. Була німецька колонія і дуже багато жителів. Зараз це село забуте, – розповідає настоятель храму отець Іван Квік. – Стиль, в якому побудована церква одні називають українським бароко, або козацьким бароко, хтось називає це аріанський стиль. Але храм збудований як православний у формі хреста. Його вівтарна частина на схід сонця, а це притаманно лише для православних храмів. А ось по архітектурній формі вона рідкісна не тільки для Волині. Колись було дешевше зробити дерев’яну церкву, але така мурована церква означає, що в нашому Кисилині жили заможні люди».

За словами панотця, церква у Кисилині не закривалася при жодній владі.

«Навіть в радянські часи, коли пропагувалися атеїстичні ідеї, церква продовжувала діяти і сюди приходили віряни, – розповідає священик. – Щоправда, якось із дзвіниці хотіли зняти дзвони і здати на метал. Але уявіть собі – один дзвін важить 450 кілограм і вони всі на одній балці. Коли почали дерево різати, дзвони почали дзвонити, люди позбігалися, а крадії повтікали».

Ще під час війни на церкву впала бомба, яка зруйнувала частину храму. Споруду відновили, але через це муром поповз грибок. Останній ремонт тут робили у 80-х роках і приблизно у ті часи церковну позолоту замалювали фарбою. Зараз храм – пам’ятка містобудування і архітектури національного значення, та це для споруди як перевага так і недолік. Своїми силами тут нічого ремонтувати не можна – будь-яке втручання має відбуватися лише із дозволу держави.

«Зважаючи на те, що це пам’ятка архітектури, то держава мала б виділяти певні кошти під певні програми не чекаючи руйнування цього храму. Душа болить, коли бачиш це. Звісно, ліпше запобігти руйнуванню, вчасно зробити ремонт, щоб зберігати пам’ятку в належному стані», – констатує панотець.
 

Голова фракції «УКРОП» у Волинській обласній раді, радник голови облради Вячеслав Рубльовпереконаний, що державна та обласна влада мають піклуватись про збереження таких архітектурних пам’яток.

«Це об’єкти, про які ми повинні дбати і берегти. Це наша історія, наша гордість. Це те, що зробить Волинь привабливою для туристів. Прикро, що держава не цікавиться такими пам’ятками. На найближчій сесії Волинської обласної ради буду клопотати про виділення 25 тисяч гривень на проекно-кошторисну документацію і на включення цієї церкви в програму відновлення історико-культурних пам’яток», – підкреслює Вячеслав Рубльов.
 

Крім храму у Кисилині колись ще був монастирський комплекс ордену кармелітів. На жаль, зараз від нього лишилися лише стіни. Збудували його на місці зруйнованих у XVII столітті аріанської церкви та академії. Інтер’єр костелу був прикрашений декоративною ліпниною та фресками. Залишки останніх подекуди ще можна знайти на стінах культової споруди. Під приміщенням було дуже багато підземних ходів, якими, за свідченнями старожилів, можна було втекти за кілометри від селища. Під час радянської влади у 1945 році у величному костелі облаштували цех по переробці льону і коноплі. Пізніше тут спалахнула пожежа, після якої приміщення костелу і монастиря вже не використовували. За словами Вячеслава Рубльова, аби відновити цей комплекс, потрібно залучати величезні кошти, яких, на жаль, ні в бюджеті Волині, ні в бюджеті України немає.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.