На південному сході історичної Волині на берегах річки Горинь розляглося давнє місто Заслав.
Сьогодні лише рештки, а колись – величні стіни самобутньої резиденції, яка займає своє почесне місце у ряді найзначніших шляхетських палаців Волині.
Історія Заслава (тепер це Ізяслав у Хмельницькій області) тягнеться з XII-XIII століть. Можливо, на його місці раніше було укріплення, знищене монгольським ханом Батиєм 1241 року.
Перша згадка про Заслав походить з кінця XIV століття. У документі того часу вказується, що місто належить Федору Острозькому. Коли його син Василь розділив спадщину між двох своїх синів, то частина дісталася Юрію. Він у подальшому став іменувати себе Юрієм Заславським. Так зародився цей волинський шляхетський рід.
У 1581 році Заслав отримав маґдебурзьке право. Як пише історик Роман Афтанази, містечко розділилося на Старий Заслав і Новий Заслав. Це впливає на принципове розуміння «заславського палацу» сьогодні.
Поняття має два складники:
- так званий новозаславський замок із палацом Заславських,
- власне палац Санґушків.
Будівництво другого велося на території давнього замку, де уже був палац Заславських. Тому прийнято розділяти ці два об’єкти. Палац Заславських є скоріше історичним «продовження» новозаславського замку, тоді як резиденція Санґушків будувалася з нуля з частковим включенням старих веж замку. Зрештою, візуально й архітектурно обидва об’єкти поєднувалися в суцільний ансамбль.
План. A: Палац Санґушків; B: Двір; C: Палац Заславських; D: Старий корпус Новозаславського замку; E: Стайні; F: Костел Святого Йосипа і монастир Лазаритів; G: Шпиталь Лазаритів. Зображення з Вікіпедії
На Вікіпедії дають сміливу оцінку: «будівлі палацу князів Санґушків у поєднанні з палацом князів Заславських, Новозаславського замку і комплексу монастиря ордену отців Лазаритів є втіленням чіткої композиційної ідеї, яскравим зразком волинського містобудування епохи бароко». А польський історик мистецтва Єжи Ковальчик вважає, що композиція дитинця заславського замку вирізняється високою мистецькою вартістю і є «єдиним подібним рішенням не лише на Волині, але й в архітектурі цілої Речі Посполитої».
Новозаславський замок
Приблизно в XVI столітті у Заславі будується замок, який впродовж наступних століть не один раз перебудовувався. У XVII столітті мав розвинені оборонні укріплення.
У 1637 році замок складався з мурованої в'їзної брами, палацу на одинадцять покоїв і шести кімнат з вікнами, оправленими в олово з венеційськими шибами. У палаці була також каплиця з дзвоном і садком, по колу обмурованим, скарбничка, пивниці і кухонні приміщення. Довкола палацу розташовувалася бастіонна система земляних валів і веж.
Комплекс споруд постраждав під час Хмельниччини і Північної війни.
На середину XVIII століття замок, окрім оборонної системи, складався з двох двоповерхових будинків, північно-західні кути яких підперто потужними контрфорсами.
У грудні 1746 року в Новозаславському замку перебував польський король Август III Фрідріх. Приблизно у той час на території замку стали будувати іншу споруду, яку архітектурно поєднали з давнішими корпусами. Цю нову споруду сьогодні називають палацом Санґушків.
Замок на малюнку Наполеона Орди
Палац Санґушків
Велика будівельна акція у новозаславському замку відбулася в середині XVIII століття, коли Барбара Санґушкова вирішила збудувати тут величну барокову резиденцію. За роботу взявся архітектор Паоло Фонтана, який виконав ескіз.
Проте старий архітектор не міг вповні задовольнити будівничих амбіцій Барбари, тому вона заручилася досвідом королівського архітектора Якуба Фонтани, який вніс свої корективи до ескізу палацу. Активні роботи велись в 1760-х роках. Завершили все приблизно 1770 року.
Палац, задуманий Барбарою Санґушко, збудували єдиним корпусом. Це була 3-поверхова споруда складної у плані конструкції. На кутах вона мала кімнати-виступи, по центру над входом великий дзвоноподібний купол. Головний вхід-ризаліт оздоблений колонами. Він мав вестибюль і сходову клітку, у проекції наближений до квадрата з сильно заокругленими кутами.
По периметру фасад палацу оперізує розвинений карниз, що переривається ризалітними добудовами східного і західного боків. Палац накритий ламаним чотириспадним черепичним дахом. Піддашшя освітлювалося за допомогою восьми круглих люкарн.
Перший поверх палацу призначався для проживання господарів, а другий був репрезентаційним. Всередині містився овальний у плані вестибюль з монументальними сходами. Ними можна було піднятися до невеличкого передпокою з двома колонами, звідки відкривалися двері до зал. Загалом кімнат було 13. Один з покоїв мав чотири мозаїчні колони. У шести кімнатах підлога була вкрита плиткою, в двох – імітація під цеглу, у пяти – дерев'яна.
"Замковий інтер'єр старанно тут підтримується. Прикрашають його численними пам'ятками; декілька зал з родинними портретами, багата колекція живопису, серед яких кілька відомої фламандської школи. Також багата колекція старих гравюр, польських і англійських і незлік китайської порцеляни."
– описував історик Тадеуш Єжи Стецький у 1864 році.
У палаці була цінна колекція портретів, архів, бібліотека. Найдавніші документи в архіві сягали 1284 року.
Навколо замку і нового палацу у 1750-х роках почали влаштовувати парк. Його автором є Карл Георг Кнакфус, про якого збереглося небагато відомостей. У парку були квітники з трояндами, за газонами ретельно доглядали. Сюди ж виносили вирощені у теплицях помаранчеві дерева.
Палац Санґушків два рази відвідував польський король Станіслав Август Понятовський. На честь другого приїзду короля відсалютували з замкових гармат та влаштували бал з яскравою ілюмінацією і феєрверком. Український історик Олександр Цинкаловський пише, що серед улюблених імпрез князівського двору тих часів були виступи українських бардів-торбаністів.
Попри розмах, із якими спочатку жили в палаці Санґушки, він в другій половині ХІХ століття не став місцем постійного проживання. Іноді тут відбувалися концерти і театральні вистави. Ще в середині століття Тадуеш Єжи Стецький, відвідувач маєтку писав, що палац «не так прекрасний, як великий і панський, розлеглий і понурий, величний і трохи важкий».
Палац змушені були продати у державну власність. Наприкінці століття тут зробили військові казарми. Частину цінних речей, меблів, колекцій перед продажем перевезли до Славути. Іншу частину – до Антонін.
"У ньому немає вже баневого покриття серцевої частини, немає і півкруглих фронтонів на його бічних крилах. Немає й усієї мансардної крівлі помітної ще на малюнках Napoleona Ordy, тобто частин, що були ще в 40-50-х роках XIX ст. Тепер у палаці офіцерське зібрання. Всередині залишилися лише сходи з дивовижної краси поруччям, але вже немає усіх меблів, boiseries, картин французької і фламандської шкіл."
– описував палац у 1913 році художник і дослідник архітектури Георгій Лукомський.
На відміну від багатьох палаців Волині, заславський не постраждав під час Першої світової війни. Але суттєво був поруйнований під час Другої. Після війни палац уже не використовувався і до цього часу поступово і все більше руйнується.
Руїни заславських палаців зареєстровані як пам’ятка культурної спадщини, що не підлягає приватизації.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
