Наші нинішні герої – двоюрідні брат і сестра, Сергій Шнайдер (1934 року народження) та Євгенія Садова (1939). Обоє народилися у дідівській хаті Антіна Шнайдра у Бранах на Горохівщині.
З недорослих літ діти товаришували. Росли в одній домівці, гралися й виростали укупочці, слухали цікаві історійки бабусі Палажки.
То вона розповідала онукам, як її милого бороданя Антіна забрали на царську війну (Першу світову) і надії на повернення уже ніхто давав. А він не тільки повернувся, а ще й багато грошей із собою привіз! Як хату, де дітвора пізніше народилися, будували. Як одні з небагатьох у селі дім не соломою, а бляхою покрили…
Їх маленьких спіткали лихоліття Другої світової війни. У лісі поблизу села діти разом ховалися від бомбардувань.
***
Не припинили дружити Женя й Сергійко і коли виросли. Сестра писала братчику листи, як той служив у війську, була дружкою на його весіллі.
Світле почуття приязні й довіри люди пронесли крізь усе життя. Нині уже поважного віку бабуся Женя згадує:
«О, то ми з Сірожкою дуже дружили, беседували завсіґди… Я й на Сяню його дивилася добре, як він мав з нею женитися…».
Життя Сергія – останнього чоловіка з бранівсько-журавниківського роду Шнайдрів, передчасно обірвалося. Євгенія Степанівна відвідує могилу брата, пам’ятає про день його народження, сумує і з ностальгією згадує їхнє спільне шнайдрівське дитинство.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
