Луцький скульптор Станіслав Сарцевич
2016 року автор цих рядків навідався до дружини покійного Павла Пастушенка. У неї виявилося чимало старих фотографій, фотоплівок та слайдів. На них – скульптор і його роботи.
Сканував він їх доволі довго. Окрема вдячність Андрію Бондарчуку за наданий сканер для плівок. Серед сотень фотографій з подорожей, сімейних свят, друзів тощо натрапив на якісь на яких є чимало скульптур.
Фото були зроблені під час візиту режисера Бориса Амарова до Луцька у 1980 році. Є навіть відео його перебування у славному Лучеську.
В сімейному архіві сім'ї Пастушенка можна побачити кілька фотографій візиту замку Любарта.
Щодо самого Сарцевича, то він народився у 1904 році. Працював учителем, начальником відділення зв'язку і навіть головним бухгалтером у Соцзабезі. Під час ІІ Світової Війни був партизаном. Загалом, не надто творча діяльність.
Жив він на вулиці Хакімова (знаходиться між вул. Лесі Українки та парком імені Лесі Українки). Свої скульптури творив із цементу. Все його подвір'я було "всипане" ними. Сарцевич відтворював усе, що приходило до його голови.
Щоб краще зрозуміти скульптора, можна прочитати статтю Олександра Найдена "Портрет художника в старості", опубліковану у 1982 році.
На жаль, після смерті скульптора у 1987 році, більшість скульптур були знищені завдяки недогляду до такої цікавинки з боку як місцевої влади так і нащадків самого Станіслава Сарцевича. Тим не меше, частина скульптур чекає реставрації в Києві в музеї Гончара.
"Скульптури робились Сарцевичем не технологічно. Суміш піску з цементом. Тому тріскали, відпадали цілі шматки. Потрібна була фактично "нова" технологія, або тримати їх у приміщенні." Наталя Кумановська
Фото Павла Пастушенка унікальні тим, що вони передають оригінальний колір скульптур. В мережі практично немає фотографій такої якості. Деякі фото можна побачити ТУТ.
"Я навчалася у школі №8. Частенько ходили дивились на глиняні фігури. Було цікаво і пізнавально. Дід Стась, його дружина, завжи нам відчиняли двері і ми проходили через їхню хату, щоб потрапити на задній двір до скульптур. Одного разу навіть пригощали нас яблуками. Це чудові дитячі спогади! Нам було по 7-8 років тоді. Іноді їдеш в автобусі і озираєшся: чи не стоїть якесь нове тіворіння дідуся?"
– Спогад Оксани Голубик Кіка
"Моя бабця Марта прийшла якось до своїх сватів Сарцевичів, коли вже були сутінки. Дійшла до хати, аж бачить - стоїть її сваха Юля, діда Стася дружина, біля дверей хати, тримаючи в подолі спідниці яблука... "Доброго вечора, свахо", - озвалася Марта. - Тиша... Ще раз привіталася - та ж сама картина. Аж тут збоку справжня сваха озивається: "А до кого ви вітаєтеся, Марто? До тої фігури, що старий поставив?" Бабця Марта придивилася - дійсно, то ж фігура жінки розмальована,мов жива стоїть..."
– Спогад Ольга К.
Більше фото тут
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
