Межирічі Корецькі – село, яке розташовується в Корецькому районі Рівненської області. Давнє приватно-власницьке поселення, засноване, як припускають, в XV (або раніше) столітті і належало князівському роду Корецьких. Назва походила від розташування села між річками.
Історія села почалася з будівництва тут замку, який до сьогодні не зберігся. Помітною подією в його історії був 1605 рік, коли король Сиґізмунд III Ваза за клопотанням князя Івана-Януша Острозького надав Межирічам магдебурзьке право з дозволом збудувати ратушу і влаштовувати щорічні ярмарки.
В середині XVII століття Межирічі входило в структуру козацьких об’єднань – було сотенним, а потім і полковим містом.
У 1774 році Межирічі Корецькі (давня назва) разом з навколишніми фільварками купив Ян Казимир Стецький. Він ініціював осушення широких боліт навколо містечка, впорядкування ринку, заклав шпиталь для убогих і почав будувати палац. Стецький хотів влаштовувати часті бали для навколишньої шляхти, що зрештою, йому вдалося після завершення будівельних робіт.
Так і не змогли історики до сьогодні встановити точної дати будівництва палацу і прізвища архітектора. Є лише припущення. Всі вони датують палац останньою четвертиною XVIII століття. Є відомості й про архітектора Домініка Мерліні, який працював у Польщі, але походив з Ломбардії. Подають іншу думку: палац у Межирічах проектував Шимон Богуміль Цуґ, автор костелів та палаців у різних частинах Польщі.
План маєтку
Межиріцький палац був розлогою двоповерховою віллою у стилі класицизму, яка складалася з трьох частин – головного палацу та двох двоповерхових бічних корпусів (флігелів), з’єднаних з основною спорудою галереями (коридорами). Дослідники відзначають гармонійну цілісність усього комплексу. За своїм планом цей палац дещо нагадує підковоподібний план монастиря бернардинів у Луцьку, закладеного пізньобароковим архітектором Павлом Гіжицьким.
По центру головного фасаду палацу містився високий шестиколонний псевдоризаліт (виступ) з чотирма колонами іонічного ордеру. Ближче до будівлі він розширювався і вже містив 6 колон. На фронтоні красувався виліплений герб. На задньому фасаді з боку парку була простіша конструкція з шістьма колонами. У верхній частині – балкони.
Палац був потинькований темно золотим кольором, а капітелі колон, обрамлення вікон, двері та багато інших декоративних елементів були білими. Палац накривав гладкий чотирискатний дах.
Один із бічних корпусів використовувався як кухня, яка розташовувалася на першому поверсі. Тут же дві великі кімнати керівника маєтку та господарчі приміщення. На другому поверсі – покої музикантів і слуг. Інший флігель використовувався для проживання гостей.
Інтер'єри у 1920 році. Зображення з книги Романа Афтаназі Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej
Розташування кімнат у палаці було анфіладним, тобто кімнати були між собою послідовно поєднані. Головний вхід виводив гостей до округлих сіней. Ліворуч – сходи на другий поверх. Праворуч – вхід до великої більярдної зали з глибокою шафою із вівтарем всередині. Коли її відкривали, зала ставала як домова каплиця. На першому поверсі ще була велика їдальня, житлові кімнати. Його використовували для невеликих прийомів.
А, от, другий поверх був розрахований саме для багатолюдних балів, які так любив власник маєтку Ян Казимир Стецький. Вікна великої бальної зали із місцем для оркестру виходили на парк. Щоб стіни не здавалися монотонними, архітектори постаралися їх урізноманітнити і прикрасити. Їх оздоблювали пілястри з корінфськими капітелями. У проміжках між ними – ліпнина з рослинним орнаментом, яка творила оправу дверям. На бічних стінах розташовувалися ніші, оздоблені кесонами (декоративними заглибленнями), призначеними для опалювальних печей. Верхня частина бальної зали була поділена на прямокутні фрагменти, покриті розписами. На карнізах – стилізовані ліри, що мало вказувати на музичне призначення зали. Тут також були виліплені маски і «роги достатку».
В інших салонах другого поверху також було багато ліпнини, стіни прикрашав живопис авторства Йозефа Маньковського.
Біля палацу – парк, який складався з кількох частин. В одній із них було аж 5-6 оранжерей, де вирощували квіти. Частина парку призначалася для вирощування овочів та фруктів. Фруктовий сад від решти парку відділяла липова алея.
Поряд із палацом і флігелями у парку розташовувалися конюшні на сто коней і театр. Про вигляд останнього нічого невідомо. Польський історик Роман Афтанази пише, що театр міг уміщувати кількасот глядачів. Тут діяла як місцева аматорська трупа, так і виступали приїжджі артисти. Недалеко розташовувалася лазня, яка з одного боку мала один поверх, а з іншого – два. Тут же була окрема кімната з паркетом і меблями, де оглядач коней міг випити кави і чаю.
З якихось причин частина маєтку занепала ще в ХІХ столітті. Проте до нашого часу основне збереглося – палац і флігелі з галереями. У кімнатах палацу навіть збереглися деякі декорування. В міжвоєнний час внутрішній вигляд палацу відновили. Після Другої світової війни тут розмістили інтернат.
Звичайно, межиріцький палац не може похвалитися такою збережністю, як резиденція у Самчиках, але все ж дає добре уявлення старожитнього шляхетського життя на Волині.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
