Відомий польський письменник Болеслав Прус (справжнє ім’я Олександр Гловацький) має волинське коріння, проживав у 1847-1912 роках. Тут була садиба родини Гловацьких, а до нашого часу зберігся навіть дуб Болеслава Пруса – велике гарне дерево з товстим від старості літ стовбуром, під яким Прус задумував свої твори. Щось таке, як Леси ясен під замком у Луцьку.
У 1910 році Болеслав Прус здійснив мандрівку на Волинь. У тому ж році в «Ілюстрованому тижневику» вийшли друком його нотатки. Частина з них – про Луцьк.
***
План Луцька, якщо не зраджує мене уява, виглядає як лист з витягнутим хвостом (у ті часи план Луцька також був схожим на чобіток, - ХЛ). Хвіст творить вулиця, яка з'єднує вокзал з містом, а функцію листка виконує Старе Місто, збудоване на пагорбі й оточене річкою Стир.
Старе Місто, де стоять католицький собор, державна школа, пошта, залишки замку, в'язниця і група двориків (маєтки заможних власників, - ХЛ), має не найгірший брук і бетонні бордюри, які виглядають досить чисто. Свіжого повітря тут не повинно бракувати через велику кількість садів, особливо фруктових. Цей провінційний вигляд не перешкоджає Луцьку мати електричне освітлення, хоч не знаю, чи не було б корисніше використовувати газове.
Луцьк налічує 22 тисячі мешканців, серед яких Малороси 10 проц., Поляків 5 проц., Євреїв 85 проц!.. Це є місто в повному значенні єврейським. Всі магазини їм належать, вся торгівля у їхніх руках. Перепрошую, є тут і польські магазини: склад аптечний п. Кубжіньського, аптека Злоціньського (можливо, автор мав на увазі Злоцького, - ХЛ), готель Староволинський і магазин споживчий. Є навіть магазин Русина.
Нескінченно довгою вулицею їхали ми до найстарішої частини Луцька. Минули міст, потім трохи підгору між двома рядками магазинів, потім озирнулися й побачили незвичну картину. Направо - великий білий костел, при ньому великий майдан, наліво - десь у глибині висока червона башта і мури замку, в якому колись Вітольд приймав Ягайла, цезара Зиґмунта, великого князя московського і короля данського. Словом на великому просторі – драма, ідилія й молитва.
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
