Невдовзі православні віряни святкуватимуть Різдво Христове. Невідʼємні атрибути, що асоціюються у нас із цією порою – Святий вечір із дванадцятьма стравами, тепле сімейне коло і колядки.

Їхнє різноманіття, символізм та мелодійність спонукають пишатися українською культурою, інспірують на добрі справи. І ще – викликають бажання й самим заколядувати тими світлими днями.

 А от як зустрічали й святкували Рождество наші бабусі-прабабусі? Оповідки про різдвяні звичаї на теренах історичної Волині у першій половині ХХ століття від носіїв традицій нині пропонуємо увазі ласкавих читальників.

***

О. К. Дзяло, 1928 року народження, село Холопичі Локачинського району:

«Ми підряд ходили від хати до хати і колядували, никого ни минем. Підходимо і питаємо: «Чи дозволите, пане господарю!, нам заколядувати?» Спеціально для дочки чи жінки не співали. Перш, е, трупара заспіваєм, тоді співали колядки. Як ішли з хати, то казали: «Поздоровляємо вас с святами, з Рождеством Христовим! Дай, Боже, до другого року ще дождати!» Колядують перши день Риздва, другий день, мона до Нового року (14 січня – ХЛ). Од штирнацитого до Водохрещ вже ни ходимо. На Водохрища то вже знов ходимо».

Василь Дядинюк «Тріє царі, володарі…» («Українське видавництво», Краків)​. photo-lviv.in.ua

---

М. Л. Менчук, 1928 року народження, село Кривоверба ґміни Вирикі-Полуд повіту Влодава Люблінського воєводства:

«[Що готували на Різдвяну вечерю?] Ну вичера то була посна, посниї страви. Кисіль завше з гречаної каші. Такий кисіль то вже була такая стало (як то сказати?) ну страва, страва такая. То кисіль гречаний був, то то одна була така страва, капуста завше була, сєлєдци мусово, були селєдци, і там, ну, ну, все поснеє. И гриби, гриби то своєї, е-е, заботи були, бо то збиралися гриби сушити, свої гриби. Сіно то в нас то пуд настильницю все стилілі сіно. Зверху застелілі и ставили тоді страву. Кутя то була с того… и-и… ис…проса. Кутю то робили іс пшеничної каші і с…с теї  ячмінної каші кутя, то кутя то такий був тож обовйонсковий предмет. Додавали, солодилі и медом там, маком.

[Чи прибирали зі стола?] А  то йак хто. Інші казалі, шо треба зоставити – то для мертви душі буде, а інші то казалі, шо все попрєтати, то буде чистий город. І так було, і так було. [То зело (зілля) росло чи ні?] (сміється) Без зела ни було».

---

М. О. Дакало, 1927 року народження, село Ростань Шацького району:

«[Що вносили на Коляду?] Пироги. И-и-и вносили сіно, жето, кутю варили. Ставлять у куток той снопок жета. Кутя. Вже типіро тилько жито тако в кружичку пуставлять, а наші батьке то снопока. І все: і пирога, кутю… А ми жита тико-но пуставимо, перуга, хрестика. Так лижить ціли сьвата».

Джерело: Григорій Аркушин. «Всього на світи хватає…» (фольклор, звичаї та обряди Західного Полісся у діалектологічних записах): [вибране]. – Луцьк, 2015. – С. 78–81.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.