Джерело: Волинські Новини

Юні дівчата і хлопці, урочисті вчителі – молодші, одягнені за модою 70-80-х – дивляться на нас з відстані десятиліть, хвилюють спогадами та щемливою ностальгією за шкільними роками. Такий молодий директор Петро Костянтинович Сензюк! Ще сивина тільки починає сріблити його скроні, а в погляді – стільки натхнення і життя. А які цікаві зачіски у вчителів! Які вони гарні! І такі молоді Вальдемар Пясецький, Валентин Кирилков, Микола Шамрила, Володимир Жижерун, Людмила Салинська, Віра Черній…

Більше сотні лучан – молодих і сивочолих – відвідали Малу залу Галереї мистецтв Національної спілки художників України і побачили фотопроект «Школо моя…» луцького фотохудожника Віктора Чухрая, присвячений 55-річчю Луцької художньої школи. Скільки схвильованих спогадів пролунало біля цих світлин! З якою радістю відшукували себе на світлинах поважні чоловіки та жінки, згадували однокласників і педагогів, поринали у ностальгію.

По-різному склалися долі тих, хто дивиться на нас із цих ретро-фотографій. Дехто став солідним чиновником, а ось знані на Волині і Україні художники, члени Національної спілки художників України. Чимало колишніх учнів живуть і працюють за кордоном. А декого вже і нема серед нас, на жаль. Згадали добрим словом покійних вчителів і учнів. Особливу шану віддали Петру Костянтиновичу Сензюку, ім’я якого для багатьох поколінь лучан невід’ємно пов’язується зі створенням та діяльністю Луцької художньої школи, натхненним директором якої він був аж до виходу на пенсію у 1989 році.

Не одне покоління творчої молоді виросло у творчому середовищі, який створили педагоги цього навчального закладу. Серед них знані сьогодні люди нашого краю, художники, архітектори, мистецтвознавці: Микола Головань, Кость Шишко, Олександр Валента, Євген Ходаковський, Олена Бурдаш, Віктор Чухрай, Наталія Кумановська, Тетяна Ядчук-Богомазова, Оксана Ядчук-Мачинська, Катерина Ганейчук, Олена Журавель, Олена Романюк, Ольга Жига, Віктор Федосюк, … Їхні долі назавжди переплелися з історією художньої школи.

Тому спонтанна ідея Віктора Чухрая на його сторінці у Фейсбуці пригадати ті роки, віднайти фото з випускниками, впізнати на них своїх педагогів та однокласників віднайшла дуже емоційний відгук серед колишніх вихованців. Саме так і народився фото проект «Школо моя!». До нього долучилися і педагоги, і випускники. Жваво коментували фото на фейсбук-сторінці Віктора Чухрая.

Ось коментарі Людмили Салинської, випускниці, завуча Луцької художньої школи, про одну із світлин: «Верхній ряд зліва направо: Микола Пилипчук, Оліферук, Москалюк, Віктор Луць, Унік, Женя Яблонський. 3-й ряд злів направо: Алла Терещук, Марина Карасьова, Галя Матвіюк, Неля Тараканова, Таня Бородуліна, Людмила Салинська, Лариса Сало. 2-й ряд зліва направо: Саша Лой, Ліля Назарук, викладачі школи: Вальдемар Пясецький, Стефан Банах, Віталій Хілько, учениця Тамара Давиденко. 1-й ряд викладачі: Леся Каспрук, Галина Хаджиоглова (Покальчук). Далі Віра Олексійвна Черній, директор Петро Костянтинович Сензюк, Віра Стахов’як». Надзвичайно цінна інформація!

Особливо приємно було почути випускників 1965 року – самого першого випуску Луцької художньої школи. Віталій Дмитренко, колишній інженер-технолог, пригадує: «Директор школи Сензюк Петро Костянтинович був незаперечним авторитетом для учнів. Всім хотілося вміти і знати тем, чим він володів. Завдяки йому була винятково дружня атмосфера серед учнів. Всі викладачі, підібрані директором, були дуже толерантні до учнів. Кожен учень з нетерпінням чекав наступних уроків у школі. Запам'ятався й такий приємний для мене випадок, пов'язаний з піврічною виставкою робіт. Ми в класах на шпалерах розвішували роботи. Якось уже по закінченню огляду робіт я повернувся у свій клас і застав таку картину: стоїть Петро Костянтинович навпроти моєї гравюри. Я спочатку стояв тихо за ним, потім, підійшовши до нього ближче, я почув таку фразу: “Ось я дивлюсь на твою роботу і те віконце, яке на ній відображене, не можу нікуди в інше місце змістити”. Це було для мене найвищою похвалою, несподіваною приємністю таке почути. Зір не дав можливості надалі серйозно зайнятися малюванням, але я дуже радий і тішуся тим, що мій син Артем після закінчення Луцької художньої школи у 2004 році пішов мистецькою стежиною, закінчив Львівську і Варшавську художні академії, багато працює над собою, має персональні виставки в Польщі, викладає скульптуру у Варшавський академії мистецтв. Я щасливий, що мій син продовжує те, що свого часу не зміг я».

День, коли Руслана Вронська, голова Волинського осередку Національної спілки народних майстрів України, узнала про прийом до художньої школи, став найяскравішим спогадом її юності: «Я була настільки схвильована! Бігла додому, розмахуючи сумкою. Згубила всі гроші!» (сміється). А мисткині, викладачці школи Наталії Градиській довелося виконувати додаткове завдання, щоб довести заступнику директора Володимиру Жижеруну, що вона гідна навчатися у художній школі. Вона також пригадує такі моменти з навчання: «Ще було дуже цікаво наприкінці першого року навчання на практиці малювати етюди. Я очікувала того моменту, як ми всі групою підемо до парку і будемо як справжні художники малювати етюди. Також було весело на уроках з мистецтвознавства. оскільки наш викладач іноді під час розповіді любив поспати, і ми старалися сидіти тихенько, щоб не збудити його».

Незабутні спогади на все життя! Віктор Чухрай пригадує, як йому доводилося пішки ходити до школи з Боратина через Гнідаву - а це добрих 3 кілометри! Пригадав Віктор і такий екстремальний випадок напередодні перегляду творчих робіт: «Перший перегляд! Ми навіть не знали, що це таке. На шпалерах розвішували роботи, протикали ножицями і скріпками їх прикріплювали. Я вішав роботи. Хлопці дурачились, мене штовхнули, і я пробив руку ножицями. Кров била фонтаном! Пясецький викликає «швидку», мені недобре. Руку перемотали, і я пішов пішки додому. За два тижні все зажило, як на собаці (сміється), приходжу на урок. А Пясецький мене за руку хапає, дивиться, чи все у мене гаразд. А я вже забув!».

І скільки ще таких спогадів – емоційних, приємних, сумних, щемких! Усі випускники дуже тепло згадують роки навчання. Звичайно, не всі стали художниками, але художня школа навчила бачити, розуміти і відчувати прекрасне в навколишньому світі. І особливі слова подяки тим самовідданим педагогам, які не лише навчали бачити красу, розбиратися у кольорах і композиції, а ставали прикладами для наслідування. Коментар від Юлії Грищенко про Петра Сензюка: «Він був не просто директор, він був Вчитель! І Вчитель не тільки мистецьких дисциплін, він вчив Жити!».

Саме на цих зустрічах у залі Галереї мистецтв НСХУ неодноразово звучала думка ініціювати назвати Луцьку художню школи іменем її засновника та першого директора Петра Костянтиновича Сензюка. Луцька мистецтвознавець Олена Романюк висловила її так: «Діти, які зараз навчаються у художній школі вже не знають, хто такий Петро Сензюк. Мала щастя близько спілкуватися з Петром Костянтиновичем та його дружиною Іриною Дмитрівною, бо ми дружили сім’ями. Це люди, які формували навколо себе культурне, мистецьке та інтелектуальне середовище. Багато хто може сказати, що ці люди вплинули на їхній світогляд – то варто їхні імена лишити для історії».

Під час відвідання експозиції фото проекту «Школо моя…» зустрілося багато людей, обмінялися враженнями та спогадами, відновили забуті контакти. Отож, шукайте знайомі обличчя на цих рідкісних світлинах! Проект «Школо моя…» триває.

Усі фото проекту «Школо моя…» Віктора Чухрая – на офіційній сторінці Галереї мистецтв НСХУ http://www.volart.com.ua/ukr16/moya_shkola/

Сторінка про життя і творчість Петра Сензюка http://www.volart.com.ua/art/senzyuk_petro/

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.