Один із нещодавніх матеріалів познайомив вас із лінґвістичним різноманіттям повітового Луцька кінця 1890-х років.

Загальний перепис населення Російської імперії, що його провели у січні 1897 року, містить не менш цікаву інформацію про Володимир. Тож, погляньмо, які мови лунали у княжому граді і чи суттєвою була різниця із вже відомою нам луцькою картиною.

Володимир на листівці 1917 року

***

9 883 жителі міста розмовляли 13 мовами, вірніше – таку кількість мов означили рідною.

Найчисельнішою «одномовною» групою у Володимирі, як і в Луцьку, була єврейська спільнота. Їх налічили 5 837 осіб. Другими за чисельністю були російськомовні міські обивателі. Таких зафіксували 1 735 чоловік. Третє місце посідала українська мова і 1 367 її носіїв. Четвертими, хоча й не дуже чисельними, – всього 776 осіб, були полономовні мешканці Володимира. Сотні досягало когорта німецькомовного населення міста.

Цікавим є перелік малих мовних груп. Йдеться про тих, хто розмовляв татарською (18), чеською (14), турецькою (11), картвельською, французькою, чуваською, румунською й молдавською (по 6 носіїв кожної мови).

Тож, в обох містах єврейська мовна група була найчисельнішою. Різнилася хіба їхня кількість.

Володимирські євреї, 1927 рік

У Луцьку євреїв мешкало на три з половиною тисячі більше. Російська, польська, українська частки мовної стратифікації ієрархічно посідали ідентичні місця. У Луцьку було більше тих, хто розмовляв татарською, у  Володимирі  – німецькою. 

Маленькі когорти екзотичних для волинських теренів мов у Луцьку й Володимирі дещо різнилися. Так у Володимирі урядники не зафіксували фінсько-, латвійсько-, вотяцькомовних мешканців. А в Луцьку, натомість, не чути було картвельських говорів.

---

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.