Сьогодні в Україні все частіше говорять про адміністративну реформу. Суть цих змін — в утворенні самоврядних громад, які будуть мати суттєво більшу відповідальність (у тому числі фінансову), ніж мають зараз.

За пропонованими змінами, колишні радянські райони скасують, натомість утворять повіти (можливо, виберуть якийсь інший термін), що ділитимуться на громади. Ці громади — фактично об’єднання кількох сіл. У польській адміністративній системі для них є окремий термін — ґміни. Отже, не секрет, що пропонована система адмінреформи в Україні має відображати польський поділ територій. Подібна структура в нашій історії вже діяла у міжвоєнний період, коли Волинське воєводство було поділене на повіти, а ті, своєю чергою, — на ґміни. Має це все, правда, ще глибшу історію, яка тягнеться від часів Люблінської унії.

Радянська система адміністративного поділу «прийшла» на наші землі у 1939 році. 4 грудня була утворена Волинська область. Вона ділилася на райони, центрами яких стали міста. Були міські, районні, селищні і сільські ради. Це майже точно та сама система, яка ще досі зберігається в Україні. Цікаво, що до утворення Волинської області була Луцька область, яка включала кілька повітів — адмінодиниць польської системи.

Останню запровадили після Першої світової війни, коли Волинь увійшла до складу так званої Другої Речі Посполитої. Уся країна була поділена на 16 воєводств. У їхньому числі було і Волинське. До його складу входило 11 повітів. Воєводство охоплювало нинішні Волинську, Рівненську, частину Тернопільської областей.

Найбільш буремна зміна адміністративного устрою відбувалася протя¬гом 1915 — 1920 років. Коли Волинь перебувала у складі Української народної республіки, її територія була поділена на землі, а ті — на повіти. До складу Волинської землі входили Володимирський, Ковельський, Луцький і Дубенський повіти. Михайло Грушевський не встиг запровадити новий поділ, за яким до складу кожної землі мала входити приблизно однакова кількість населення — 1 мільйон мешканців. Фактично, Волинська земля існувала тільки протягом березня-квітня 1918 року. Після цього і аж до приходу поляків, тобто в часи Скоропадського, було відновлено Волинську губернію. 

Незважаючи на австрійську окупацію 1915 — 1916 років, Волинь і далі жила за адмінподілом Російської імперії. Між третім поділом Польщі наприкінці XVIII століття і часами УНР землі об’єднувалися у Волинську губернію. Її центром був Житомир, а територія ділилася на 12 повітів. Російською мовою повіт називався «уезд». Луцьк був «уездным городком» поряд з Володимиром-Волинським, Дубном, Ковелем, Рівним та іншими містами. Кожен повіт складався з двох мирових дільниць, які об’єднували кілька волостей. Щоб розібратися в тому, що таке волость і як їх утворювали, треба вникати у станове розшарування суспільства Російської імперії, в якому різні прошарки мали різні права, відповідно, для них створювали різні адмінодиниці й адміноргани.

Цікаво загадати ще таке забуте утворення, як Волинське намісництво — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії в 1793 — 1796 роках з центром у Заславі, одразу після поділу Польщі.

До цього 230 років (між Люблінською унією і поділами Речі Посполитої) існувало Волинське воєводство з центром у Луцьку. Воно входило до Малопольської провінції, яких було три. Волинське воєводство об’єднувало три повіти: Луцький, Володимирський та Кременецький. Повіти ділилися на староства. Кілька повітів могли складати окрему область — землю. Королівськими маєтностями керували старости, а містами — каштеляни. Тобто ця система передовсім спиралася на землі і право різних станів на ці землі. Наприклад, на території міста Луцька була власне міська територія, якою керував міський магістрат, а була державна замкова територія. Крім цього, існували ще церковні землі — плебанії. Це складна система з різним рівнем взаємозв’язків, коментарі до якої можуть скласти цілу книгу.

Цікаво, що Волинське воєводство ХХ століття було спробою реінкарнації цього ж воєводства з королівських часів, з поправкою на дух і правила ХХ століття. Сьогодні пропонують схожу систему. Виходить таке собі «колесо історії». Як буде насправді, покаже час.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.