Нинішня листівка сповнена світлом і добротою. Вона випромінює ніжність, трепет і щиру, справжню любов доньки до батьків. Її звали Лола і восени 1936 року разом із сім’єю та жінка мешкала у Луцьку. Звертаючись до рідних, зворушлива пані писала:

«Kochanemu Tatusiowi życzę  serdecznie, aby Go Bozia obficie darzył Swemi łaskami, a przedewzystkiem, aby i Iemu i Mamusi użyczał zdrowia i humoru w najdłużaze lata. Do zyczeń dołączam serdeczne ucałowania dla Obojga Tatusiów. Kochąjąca Was zawsze Lola z rodziną».

«Любому татусеві сердечно зичу, аби йому Бог дарував свою ласку, а, найперше, і йому і мамі давав здоров’я й гумор (добрий настрій) на довгі літа. До побажань додаю сердечні поцілунки для обох батьків. Люблю Вас завше, Лола з родиною».

Продовження листа читаємо біля видочка Земельного банку в Луцьку:

«Nasz pobyt w Łucku ma się już ku końcowi. Ruszymy się wkrótce z awansem ku Zachorowi. Pa! Pa!».

(«Наше перебування в Луцьку добігає кінця. Невдовзі вирушимо до Загорова. Па! Па!»)

Цікаво, що таке-от неформальне прощання-відповідник слова «бувайте» існувало вісімдесят років тому!

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.