У рубриці #волинь у літературі ми в першу чергу надаємо увагу мемуарам, рідше – художнім творам. Проте є добрі тексти, які стали класикою історичної науки. Один із них – «Історія України» Наталії Полонської-Василенко.

Публікуємо уривок з другої частини її «Історії України», в якому добре концентрується думка навколо опису волинської землі 1000 років тому.

***

Волинь мала окремий характер і державність її старша, ніж Київська, — з неї почалося об'єднання племен. До Київської держави приєднав її Володимир походами 981 та 993 років. Це була велика, багата країна, розташована на торговельних шляхах до Західньої Европи. По смерті Ярослава перебувала Волинь деякий час у володінні Ізяслава І та його нащадків, але від 1120-их років перейшла до Мономаховичів. Під час боротьби Ізяслава II за Київ Волинь була його військовою та економічною базою і залишалася в руках його синів та внуків. Волинь прагнула мати свою династію і задовольнилася Мономаховичами. На Волині князь Мстислав ІІ, у згоді з братом, встановив порядок переходу обох князівств — Володимирського та Луцького — по простій лінії, від батька до сина.

Волинська земля поділилася на дрібні князівства. Взагалі характеристично, що її князі довгий час не обмежувалися інтересами Волині, а більше прагнули Київського стола.

Велике значення для розвитку Волині мало її географічне положення, завдяки якому вона мало терпіла від половців. Проте, боротьба йшла з литовцями. Дуже жваві зносини мала Волинь з Польщею, і внаслідок посвоячення польських та волинських князів поляки постійно брали участь в житті Волині.

Волинська земля мала багато міст, деякі з них, як Волинь над Бугом, були старими племінними осередками. За 20 кілометрів від нього, наприкінці X або на початку XI ст. Володимир Великий заснував нове місто — Володимир, яке стало на довгий час осередком цієї землі. Це місто було дуже велике, добре захищене валами з дерев'яними укріпленнями із стрільницями — «скважинами», з баштами-вежами. В місті була єпископська катедра, було багато пишних храмів, від яких залишився величезний, оздоблений дорогими іконами, Успенський собор, більший, ніж київська св. Софія, що його збудував у середині XII ст. Мстислав Ізяславич, коли Волинь стала головною базою Мстиславичів. Під цим собором поховано кілька князів та єпископів. У місті були муровані світські будинки, і воно справляло велике враження на чужинців. Угорський король у 1231 році казав, що «такого міста не бачив і в німецьких країнах».

Володимир був значним осередком торгівлі з Німеччиною, ба-канськими країнами, Кримом. Знахідки ювелірних виробів свідчать за те, що він був і ремісничим осередком. Тут знайдено між іншим цегли з «тризубом».

Великим містом був Луцьк (або Лучеськ). У XI ст. він був добре укріплений, в XII ст. був столицею князів Луцьких; рештки церков та мурованих будинків свідчать, що це був значний осередок.

Згадуються в літописах з XI ст. і інші міста — Бужськ, Дорогобуж, Белз, Берестя. Всі вони були значними стратегічними та економічними осередками. Червень над р. Гучвою, допливом Буга, одне з найстаріших міст: літопис відзначає боротьбу Володимира за «червенські городи» під 987 р. Червень грав ролю в дальшій історії боротьби України з Польщею.

На Волині досягла великого розвитку дружинно-боярська верства. Бояри мали тут великі земельні володіння, а разом з тим і вплив на політику. Поруч з боярством здобула видатне становище міська людність. Уже в 1097 році віче в Володимирі примусило князя Давида видати Ростиславичам трьох бояр, які спричинилися до осліплення Василька.

Наталія Полонська-Василенко. Фото з Вікіпедії

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.