У 1962 році у Вроцлаві вийшла друком книга лікаря, учасника Листопадового повстання Олександра Козерадського. Книга має назву «Спогади зі шкільних років 1820-1831». Автор навчався у луцькій повітовій школі і залишив свої спогади про цей період і про місто. Небагато є живих свідчень про Луцьк початку ХІХ століття. Спогади Козерадського доповнюють цю мозаїку.

У його мемуарах – цікаві і практично невідомі факти з історії міста. Публікуємо частину його спогадів про Луцьк. Переклад – Вальдемара Пясецького. Текст початку ХІХ століття.

***

Вишній замок, розташований на значному підвищенні, оточений іншими важливими спорудами, надає силуету міста величі і значимості. В місті існує декілька точок, з яких він оглядається найкраще: Братський та Красненський мости, схили гірки (Святої) над Глушцем. В той же час замок гарно дивиться і зблизька. Прогулянки попід його зовнішніми стінами по добре витоптаній стежці від Воротньої до Стирової чи Владичої веж здійснювались чи не щоденно. Сам вигляд мурів зблизька з роками навіював думки про цю роль, яку замок відігравав в минулому і буде відігравати в майбутньому. Тож не дивно, що чи не кожен, хто проходив під цими мурами, залишав на них для вічності свій автограф чи монограму. І під новими написами часто пропадали попередні.

На значній території самого замку розташувалося городниче управління з садибою самого городничого, повітова каса, в центрі недобудована церква, в одній з веж тюрма: знизу – для простих міщан, зверху на другому поверсі – для дворянства та архів, в прибудованому до південної стіни замку приміщення палестри – юридичних різних установ повітового суду.

Фрагмент панорами середини ХІХ століття. Ліворуч замку - шматочок монастиря тринітарів

Засідання повітового суду, що використовував Литовський статут, відбувались тричі на рік. На його засідання, так звані каденції, з'їжджалися суддя, підсудки, обвинувачі, обвинувачені. Іноді замість них адвокати. Останні, як і інші члени палестри: нотаріуси, писарі архіваріуси, жили постійно у місті. Про них всі все знали. Та про архіваріусів розповідали мало не легенди, як вони рятували архів під час різних пожеж

Окрему групу становили адвокати – справжні представники давніх трибуналів. Виділялись вони і поставою, переважно огрядною, і поведінкою, і мовою, пересипаною наполовину латинню ... і одягом.

Всі вони одягались у старосвітські шляхетські кунтуші, підголювали голову під горшок, мали довгі вуса і обов'язково карабелу при боці. До сих пір пам'ятаю одного з них - Роха Томашевського, званого зазвичай адковатом. Це був найбільш характерний тип давньої палестри. Він напам’ять знав весь Литовський статут і статті конституції. Клієнтів мав багато і за давньою традицією вмів водити їх за ніс протягом всієї судової каденції. Жив він неподалік катедри. До самої смерті носив добре припасовний і завжди як новий старосвітський одяг. Свій час проводив або в суді, або замолював гріхи в костьолі, або за спітнілою пляшкою угорського вина.

Серед нас, учнів школи, мав своїх улюбленців, які добре знали латинь. Досить було сказати, що сьогодні отримав добру оцінку з латині, як він вже шукав по кишенях гроші на печиво...

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.