Торунь – місто-побратим Луцька з 2008 року. Герб обласного центру Волині розміщено на алеї друзів. У місті майже в недоторканому стані збереглося середньовічне планування і готичні будівлі з цегли. На відміну від багатьох історичних міст Польщі, тут не було значних руйнувань під час Другої світової війни. Тож пам’ятники архітектури, а їх понад двісті, – оригінальні, а не відновлені.

У Торуні народилися астроном Микола Коперник, популярний нині письменник Януш Вишневський, економіст-реформатор Лешек Бальцерович, актор Богуслав Лінда. На вулицях завжди повно туристів звідусіль: англійців, німців, французів, росіян, китайців і, звісно, самих поляків. Бо в Торуні гарно, цікаво та затишно.

Небезпечна Вісла і старовинне село в середмісті

Торунь завдяки вдалому розташуванню на перетині багатьох шляхів, а також потужній річковій магістралі – Віслі – розвивався як місто купців і ремісників. Тепер Віс­ла втратила можливості для транс­портування, оскільки через значне втручання у русло дуже зміліла. Історію міста від ХІ століття й до наших днів можна дізнатися, вирушивши на екскурсію річковим катером.

Невелике судно чекає охочих на набережній, і коли більшість крісел заповнюється слухачами, вирушає у подорож. Маршрут пролягає вздовж набережної, забудованої історичними спорудами. Катер пливе повільно, ледве не навпомацки долаючи кілька сотень метрів від одного мосту до іншого. Капітан пояснює, що зараз плавати Віслою небезпечно, глибина становить 1-1,5 метра. А у Варшаві влітку посеред колись могутньої ріки було всього 40 см води!

В'їзна брама в мурі. Тут і далі фото автора

У Середньовіччі центральна частина Торуня (тепер – стара) була огороджена цегляними мурами протяжністю до чотирьох кіломет­рів. У стінах були ворота й бастіони. Зараз від укріплень залишилися дев’ять башт і близько кілометра стіни. Одна з цікавинок, що зберег­лася, – це Крива вежа, збудована в XIV столітті. Маючи висоту 15 мет­рів, вона нахилена на 1,5 метра. Баш­та стоїть на піску й або через ненадійну основу, або через помилку конструктора покосилася відразу після зведення. Однак не впала й досі. Сьогодні у Кривій вежі працюють кафе та сувенірна крамничка.

Крива вежа

У середмісті між житлових та офісних будинків причаїлося... справжнє село. Старі дерев’яні хати, клуні, сараї для худоби, криті очеретом, лозою, соломою, на подвір’ях – сухі криниці-журавлі й перестиглі соняхи. В обійстях – високі ліжка з м’якими перинами та подушками, дерев’яне начиння коло печей, прості столи з кріслами. У центрі села височіє млин, який обертається навколо своєї осі. Це музей-скансен історії польських регіонів. Автентичні хати ХІХ століття з різних областей розібрали й привезли сюди, щоб зберегти пам’ять про побут предків.

Селянська хата

Уночі будинки вздовж набережної Вісли на центральному проспекті, загалом у старій частині міста, підсвічуються. Тож Торунь довго не спить, бо і в темну пору доби тут є на що подивитися. 

Єпископ із Луцька

Обіч головної туристичної вулиці Торуня стоїть величний костел святого Якуба (Якова) Апостола. Храм наразі не діє, однак увійти досередини й помилуватися старовинними образами можна, заплативши хоча б мінімальну пожертву. На одній стіні висить меморіальна дошка на честь слуги Господнього Адольфа-Петра Шельонжека, який керував Луцькою дієцезією майже 20 років, починаючи з 1926-го. Єпископ відкрив друкарню, заснував нове чернече згромадження святої Терези, дбав про те, щоб церква не була віддалена від вірян. У січні 1945-го його арештували комуністи за відмову покинути Луцьк, ув’язнили в Києві, а за півроку депортували до Польщі.

Дошка Шельонжеку

Шельонжек поселився у Бєжглові біля Торуня, де помер узимку 1950 року. Поховали луцького єпископа у костелі святого Якова, де в жовтні 2013-го ініціювали процес його беатифікації (зарахування до лику блаженних). Початок цього процесу святкували також у Луцько­му кафедральному соборі святих Петра і Павла. У вересні 2016 року католицька церква офіційно визнала Адольфа-Петра Шельонжека блаженним. До речі, у цьому ж костелі встановлено меморіальну дошку «Полякам, замордованим на південно-східних кресах через Організацію українських націоналістів (ОУН) і Українську повстанську армію (УПА) в 1939-1947 роках». На ній зазначено міста Луцьк, Львів, Тернопіль і Станіславів (нині – Івано-Франківськ).

Є в Торуні одна православна церква. Відшукати її непросто навіть із навігатором. Невисока дерев’яна капличка зливається з ландшафтом району, що називається Мокре. Тутешні будинки теж із темного дерева, щільно туляться один до одного. І так не надто помітну церковцю закриває своєю тінню високий костел, зведений через дорогу. Православний храм зачинений і видається закинутим, хоча табличка з написом російською переконує, що іноді тут відбуваються служби. 

Православна церква

Найкращий сувенір – торунський пряник

Повітря у старій частині міста насичене медовим духом: у багатьох кав’ярнях, магазинах продають знамениті торунські перніки. Перші згадки про ці пряники датовані XIV століттям. Є легенда про дочку мельника Катажину, яка приготувала особливе печиво до приїзду в Торунь короля.

Дівчина додала в тісто мед, чого раніше ніхто не робив. Печиво вийшло смачне й запашне, його стали називати ім’ям авторки – катажинками. Перніки мають різноманітні форми – хмаринки, сердечка, листівки, кільця тощо. У Торуні є кілька музеїв відомих пряників, один із яких – «живий»: там відвіду­вачі самі створюють і випікають перніки, які забирають на сувеніри. З 2001 року в червні проходить міське свято пряника.

Магазин з перніками

Та любителі медових ласощів, які не потраплять на свято, можуть скуштувати символ Торуня в будь-який час, оскільки магазини з медовою випічкою тут майже на кожному кроці.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.