«Свята Параскева» з церкви села Осівці, 1749 рік
«Свята Параскева». 1749 р. Матерiали і технiка: дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення. Походить із церкви Святої Параскеви с. Осівці Камінь-Каширського деканату. Зберігається у Музеї волинської ікони.
Сьогодні, 10 листопада, Православна Церква молитовно вшановує пам’ять святої великомучениці Параскеви-П’ятниці. Угодниця народилася у ІІІ ст. в Іконії (тепер м. Конья, Туреччина) у заможній родині. Її батьки довго не мали дітей, вони щиро молилися і постилися по п’ятницях, щоб Бог послав їм дитину, і саме у п’ятницю в них народилася дівчинка. Її назвали П’ятниця, що грецькою звучить як Параскева.
З ранньої юності дівчина була відданою християнкою, займалася доброчинністю. Коли батьки померли, їй залишився великий спадок. Правитель області, де жила Параскева, запропонував їй стати його дружиною за умови, що відречеться від Христа. Параскева відмовилась, прийняла обітницю безшлюбності, роздала усе своє багатство бідним і надалі проповідувала християнство в Іконії. Параскеву кинули до в’язниці, піддавали страшним тортурам, аби вона відцуралася своєї віри, та сила її духу була незламною. Праведниця навіть свою страту перетворила на палку проповідь християнства. Тому вона завжди мала у православного народу особливу любов.
В українських землях шанування святої мучениці поширено від княжих часів. Найстарший П’ятницький храм знаходиться у Чернігові, (кінець ХІІ ст.). Шанувалися нашими предками й ікони угодниці (найдавніша датується другою половиною XIV ст.).
«Свята Параскева» з церкви села Осівці Камінь-Каширського благочиння повторює іконографічний тип однойменних волинських образів, однак різниться манерою виконання та колірною гамою. Народний маляр активно користується тонкою коричневою графічною лінією, якою окреслює деталі лиця й одеж. Повновидий блідо-вохристий лик святої з високим чолом та підкреслено округлим підборіддям приваблює ледь помітною посмішкою, що причаїлася на вустах і у великих карих очах. Довге і кучеряве, несплетене, розділене на проділ волосся спадає на плечі. Права рука з вузьким довгим чотириконечним хрестом піднята до рівня грудей. Ліва рука Параскеви опущена. Граційно, кінчиками пальців, діва притримує край плаща і довгу зелену гілку пальми. Іконописець зобразив великомученицю у світло-вохристому хітоні з оздобленою горловиною, червоній з фігурним низом, подібній до кіраси воїна, керсетці з жовтим поясом. На плечі накинуто темно-синій плащ, скріплений маленькою круглою фібулою. Голову святої вінчає корона – п’ятизубий вінець із різнокольоровими «каменями». На різьбленому пишним листям аканта і дрібною насічкою срібленому тлі вирізняється плоский німб. Блиском срібного глянцю він підсвічує порцеляновий лик Параскеви. Обабіч нього – іменний напис: «СВ: М:» «ПАРАСКЕ». Колірна гама ікони стримана та водночас насичена. Світла, майже прозора вохра лику й хітона разом із мережаним сріблом фону в контрасті з глухими зеленою і темно-синьою барвами пальми й плаща, підсиленими чорною, що моделює складки одеж, творять вражаючий декоративний ефект.
Колорит обрамлення базується на грі срібла і насиченої вохри на зовнішніх планках, боніях і літерах розміщеного на міжрамних смугах донаторського (дарчого) напису, який сповіщає нам, що цей образ «зробив року 1749» й «офірував до храму Святого Отця Миколая до города Каменя» «раб Божий Іоан Лончук».
Ангеліна ВИГОДНІК, провідний науковий співробітник Музею волинської ікони
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
