Центральний парк у Луцьку має не таку й давню історію – його відкрили у шістдесятих. Але будували його таки по-радянському. Як це було, дуже характерно описали у репортажі в газеті «Радянська Волинь» на початку шістдесятих. Пропонуємо уривки.

***

Коли 21 травня цього року в області розпочався масовий декадник по осушенню і освоєнню заболочених земель, тисячі трудящих обласного центра за рішенням міської партійної організації і міської Ради депутатів трудящих вийшли на будівництво центрального міського парку, щоб своїми руками, своєю працею швидше закінчити спорудження чудового місця відпочинку і розваг. Адже це для нас, ддля наших дітей, — говорить лучани.

...Біля невисокого молодого клена розмістився «штаб» керівництва роботами. Тут представники міськради, архітектори, інженери, техніки-будівельники. Безперервно дзвонить телефон, прикріплений на телефонному стовпі, представники від організацій знайомляться на проекті парку, в якому секторі їх ділянки роботи. Тут же одержують уточнені конкретні завдання. Гудуть бульдозери, вирівнюючи на центральній алеї землю, яку безперервним потоком підвозять сюди самоскиди. На трасах, де працюють люди, щораз глибшими стають відвідні канали, засипаються землею багнисті рови, викорчовуються або пересаджуються дерева. Дружно, самовіддано працюють робітники, службовці, студенти, викладачі, комсомольці і молодь. Про їх успіхи зразу ж повідомляють блискавки, піддають критиці тих, хто довго «розкачується».

І так щодня. Після п'яти днів робіт виявилось, що найкраще потрудилися колективи обласного комітету ДТСААФ, обласної контори «Вторчормету», автоучкомбінату, які повністю виконали і перевиконали свої завдання. Добре працюють також робітники і службовці машинобудівного і приладобудівного заводів, хлібозаводу, спирто-горілчаного комбінату, міжрайбази облспоживспілки, швейної фабрики та інші колективи.

Фото з архіву Вадима Нечаєва

Над трасою майбутнього каналу — різнокольорові косинки, кофточки, робочі костюми. На бровці росте і росте свіжий насип землі. Працюють дівчата в третьої бригади швейної фабрики.

— До початку зміни справимось, дівчата? — питає на підтвердження своїх розрахунків бригадир.

— Ще й до річки підемо. — Відповідає котрась.

Але тут же скажемо, що є й такі колективи, їх керівники і окремі люди, які байдуже ставляться до цієї корисної і потрібної справи. Незабаром закінчиться декадник робіт, а робітники і службовці молокозаводу, обласного автотресту, облкниготоргу, учні і викладачі педучилища навіть ще не знають, де їх ділянки. Важко зрозуміти позицію цих людей, їх ставлення до загальнонародної справи, знаючи, що кожного дня на будівництві парку трудиться близько двох тисяч чоловік, які своєю працею твооять цю окрасу для себе, для своїх дітей.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.