Наприкінці XVIII, а потім і на початку ХІХ століття на Волині перебував драматург, поет і історик, співавтор Конституції 3 травня, а також масон кількох лож Юліан Урсин Нємцевич. Описати коротко усі справи, якими він займався, важко. Бо Нємцевич належав до того кола активної політичної і творчої еліти на зламі століть, яка у ритмі часу намагалася усіма силами зберегти Річ Посполиту до її остаточного розпаду, а після – показати опір поляків долі ХІХ століття. Поряд із політичною і дипломатичною кар’єрою займався літературною творчістю, був очільником Історичного літературного товариства у Парижі.

У 1858 році, після смерті автора, була видана книга «Podróże historyczne po ziemiach polskich między rokiem 1811 a 1828 odbyte», в якій зібрано його мандрівні нотатки. Частина з них стосується Волині. Ми вже публікували його рефлексії про Луцьк. Нині – про організацію пошти і доріг на Волині.

***

У Любитівській Волі взяли поштові коні. Тут виїхали ми  на дорогу, звану верстовою. Вона широка і рівна; щоверсти стоїть стовп  з написом, як далеко від місця до місця. Ті часті знаки подоланої відстані відволікають подорожнього і допомагають йому скорочувати дорогу. Урядові доглядачі доріг пильнують за їхнім утриманням; спосіб той, яким це робиться і утримується, не здається мені добрим і тривалим. Справа полягає у викладанні тієї дороги дерном та свіжозрізаним хворостом. Така дорога є суха та рівна; та коли розмокне навесні або восени, стає дуже тяжка для пересування.

У цьому краї не уряд, а люди утримують пошту. На сеймиках оголошується ліцитація, і хто запропонує кращу ціну, візьме коней. Зазвичай повітові обивателі складають 100 срібних рублів на коня, а щоб тримати пошту на 40 коней, треба 4000 рублів. Але мандрівники платять всього по три мідні гроші за оренду коня, за 3 злоті беруть 3 коней на 20 верст. На всій Волині пошти утримують євреї.

Юліан Урсин Нємцевич, кінець XVIII століття. Зображення з Вікіпедії

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.