7 жовтня 1859 року в українській багатодітній сім’ї у Ратному Ковельского повіту Волинської губернії народився Сергій Гамченко, який в подальшому став видатним українським археологом, обіймав посаду віце-президента Всеукраїнського Археологічного комітету.

Батько Свирид Гамченко на той час служив прапорщиком Житомирського батальйону внутрішньої сторожі, завідував Ратненською етапною командою.

У дванадцятирічному віці хлопчик вступив до Київської військової гімназії. Паралельно юнак цікавився історією і тому в шкільному віці відвідував лекції на історичному факультеті Київського університету Святого Володимира та читання в Історичному товаристві Нестора-Літописця.

cdiak.archives.gov.ua

Далі навчання продовжив у Третьому Олександрівському військовому училищі в Москві. У 1878 році Сергій вперше поїхав на археологічні розкопки  древлянського кургану в Мальованці що на Житомирщині, які відбувались під керівництвом відомого археолога Володимира Антоновича. Із 1876 по 1880 рік здібний студент одночасно навчався на вечірньому відділенні двох факультетів Київського університету, а саме фізико-математичного та історико-філологічного.  

У 1881 році юнак  в складі 11-го армійського корпусу  продовжує військову службу в Рівному, де  дислокувався його батько. Далі його перевели до Житомира, де він почав паралельно проводити свої перші археологічні розкопки. Результати розкопок висвітлював в своїх публікаціях на сторінках газет «Волынь» і «Волынские губернские ведомости». Географія археологічних пошуків не обмежувалась Волинню. Сергію Гамченку довелось дослідити Київщину, Поділля, Херсонщину та Одещину.

Сергій Гамченко, зображення з Вікіпедії

На початку XX століття був переміщений за службою до Петербургу, де здобув ще одну освіту ­­­– закінчив Петербурзький археологічний інститут. За кілька років захистив дисертацію. В 1909 році Сергій Гамченко досліджував пам’ятки трипільської культури в басейні Південного Бугу.  Найпліднішим періодом вивчення історії Волині були 1919-1930-ті роки, адже саме тоді Гамченко обстежив околиці Житомира та інших районів Великої Волині.

У 1930 році він вийшов на пенсію. Останнім місцем проживання став Житомир, де проживав зі своєю дружиною Марією Мартинівною Біловодською. Марія була дворянкою за походженням та донькою губернського секретаря. В сім’ї було троє дітей: син Роман (1886) та доньки  Софія (1889) та Ніна (1892).  

 Житомир (кінець ХІХ століття), 2.bp.blogspot.com

Не доживши одного дня до свого 73-річчя, відомий археолог помирає 6 жовтня 1932 року під час голоду, який лютував. Через рік голод забрав життя сина Романа.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.