Металеві коти й велосипеди: репортаж зі справжньої кузні у Луцьку. ФОТО
При слові «коваль» багато хто уявляє кремезного чоловіка з великим молотом і «залізними» м’язами. Такі ковалі були носіями однієї з найшанованіших професій, яка робила з них "володарів металу".
Ковальська професія існує й досі, утім завання у неї - геть інші. Аби на власні очі побачити, як працює сучасна кузня, "Волинь24" завітав до майстерні луцького коваля Івана Возняка.
Його роботи бачив чи не кожен лучанин - ковані тваринки виставляють щороку біля новорічної ялинки у центрі міста. А віднедавна два металеві дерева з сонячними батареями встановили на розі вулиць Лесі Українки і Кривий Вал.
ТУТ РІЖУТЬ, ТАМ – ГРІЮТЬ, ТАМ – ЗВАРЮЮТЬ І ФАРБУЮТЬ
Майстерню «Авторембуд», що на вулиці Глушець у Луцьку, не знайти неможливо. Ще здалеку помічаємо будівлю, біля якої десятки кованих речей. Тут тобі і ретровелосипеди дивних форм, і ліхтарі, і лавки, і металеві звірята, які кожен лучанин бачить у центрі міста на новорічні свята.
Згодом власник та директор майстерні Іван Возняк розповість, що коня, козу, барана і мавпочок ковалі виготовили не на замовлення міста, а з власної ініціативи. До того ж не стільки для реклами, як для «підняття духу», мовляв приємно ж вийти у місто і побачити, як з твоєю роботою фотографуються.
Велосипеди і навіть вішаки приваблюють перехожих
І ще один ретровелосипед
Цих звірів бачив чи не кожен лучанин
Мавпочка - символ 2016-го року
Тема двоколісного транспорту вочевидь подобається тутешнім майстрам
Уже під кузнею чується гучний брязкіт, запах металу, «гарчання» інструментів, навкруги розлітаються іскри від зварки.
Вже за воротами стає зрозуміло: територія кузні поділена на сектори – тут метал зберігають, тут його ріжуть, там – гріють, а там – зварюють і фарбують.
КУЗНЯ – СІМЕЙНИЙ БІЗНЕС
Іван Возняк розповідає, що ідея відкрити кузню у нього з’явилась у 1998 році, коли навчався на історичному факультеті.
Спершу разом з братом винайняв невелике приміщення на Вишкові. А згодом справи пішли угору і довелось розширюватись. Та з братом працюють і досі разом.
Іван Возняк змалку бував у кузні діда
В кабінеті директора
Найменші деталі інтер'єру кажуть, що коваль - творча професія
«Я не можу сказати, що хтось мене навчив ковальській справі. Практика, життя навчило. Я свого часу їздив по різних кузнях і дивився, як хто працює. Головне ж – це бажання, терпіння і наснага», - наголошує директор «Авторембуду».
Чоловік зізнається, що кузня – це сімейний бізнес, адже і його брат, і батько з матір’ю, і дружина так чи інакше причетні до справи. Ковалями були й дід з прадідом Івана Возняка.
«Я з дитинства бував на кузні, де виготовляли знаряддя для сільськогосподарської праці, слухав ковальські байки. Картинка хоч і була прозаїчніша, ніж зараз, але все-одно вона заворожувала», - пригадує співрозмовник.
ХУДОЖНЯ КОВКА – ЦЕ ТВОРЧІСТЬ, А НЕ РЕМЕСЛО
Іван Возняк розповідає, що спеціалізація його майстерні – художня ковка, тобто виготовлення таких речей, які не лише виконуватимуть своє функціональне призначення, а й тішитимуть око. Каже, що у майстерні кожен виріб унікальний і готових «стандартних» елементів тут не використовують.
«Більшість беруть готові елементи і лише дороблюють їх, але ми від цього категорично відмовились. Це звичайно важчий шлях, але він себе виправдовує – на кожен товар є свій покупець», - наголошує чоловік.
З його слів, наразі дуже затребувана ковка сільськогосподарського інвентаря, але в «Авторембуді» вирішили від цього напрямку роботи відмовитися, мовляв для цього потрібно мати спеціальне обладнання.
До того ж художня ковка – це те, що приносить задоволення й самим майстрам.
У СВІТІ КОВАНИХ ВИРОБІВ ТАКОЖ ПАНУЄ МОДА
Власник кузні розповідає, що у ковальській справі теж є своя мода і свої течії, які періодично змінюють одна одну – то модерн популярний, то бароко, то класика. Але остання не здає своїх позицій майже ніколи, тому мода «ходить» по колу.
Іван Возняк каже, що зараз попит на ковані вироби різко впав, але люди завжди тягнуться до прекрасного, тож замовлення все ж є.
Ворота замовляють все менше
А от дивакуваті мангали нині в моді
Нині все більше затребуваною стає внутрішня ковка. Якщо раніше внутрішня ковка становила 10% від усієї роботи, то зараз оформлення інтер’єрів – це 60-70%. Найбільш популярними є ковані меблі, перила сходів, столи, лавки, барні стійки, а от раніше найбільш затребувані ворота зараз замовляють дуже рідко.
«Втім, це швидше пов’язано з кризою, аніж з модою», - зізнається чоловік.
Дедалі більше людей замовляють мангали у формі різних машин, тварин.
«Бари і ресторани замовляють мангали простіші, а люди зі своєю українською натурою хочуть здивувати гостей, сусідів, тому і купляють такі незвичні речі», - пояснює він.
ПРОЦЕС ВИГОТОВЛЕННЯ
Зі слів коваля, кожен виріб починається з ідеї. Далі розробляється проект, який обговорюють з майстрами. Часто оглядають місце, де буде встановлений виріб.
Далі роблять «чорнову наковку», з якою працюють слюсарі і зварювальники. Це дає можливість створити макет і побачити майбутній виріб не на папері, а в реальності.
«Малюнок часто ще нічого не означає. Часто треба змінювати якісь прошивки, закльопки», - наголошує Іван Возняк.
Чоловік розповідає, що для кування з металу спершу вирізають заготовку, потім нагрівають її на вугіллі до 1200-1300 градусів і обробляють спеціальними інструментами.
Метал нагрівають до 1200-1300 градусів
Далі його обробляють спеціальними інструментами
І вигинають
Пневмомолот - незамінний помічник сучасних ковалів
Якщо колись з ковалями обов’язково працювали молотобійці – кремезні чоловіки з важезними молотами, то нині їх замінюють машини.
«Колись коваль стояв з маленьким молотком і показував, куди бити, а молотобоєць вже бив великим 5-6 кілограмовим молотом по нагрітому металу. Раніше це була тяжка фізична праця, а зараз її заміняє пневмомолот, тому коваль став більш творчою професією. Втім, роботу з високими температурами ніхто не відміняв», - додає чоловік.
ЦІНИ НА КРАСУ
Такі масштабні вироби, як ворота, коштують від 20 тисяч гривень. На їх виготовлення майстерня може витратити 1,5 місяця. А от, наприклад, крісло може коштувати 1,5 тисячі гривень.
Втім, Іван Возняк відзначає, що ціна на кожен виріб визначається індивідуально.
«Ціни у нас визначаються в погонних метрах, але це умовно. Я не рахую лише за площею, бо залежно від оформлення змінюється складність виробу і відповідно – його ціна. Часто люди дзвонять і запитують, скільки коштує погонний метр, але рахувати так – це обманювати», - наголошує коваль.
Ковані вироби обов'язково фарбують
КОВАНІ ВИРОБИ ДОВГОВІЧНІ, АЛЕ ПОТРЕБУЮТЬ ДОГЛЯДУ
Власник кузні розповідає, що ковані вироби довговічні, але рано чи пізно залізо окиснюється, ржавіє, як би його не захищали. Тому час від часу ковані вироби потрібно реставрувати.
«До багатьох складно донести те, що ковані вироби потрібно обслуговувати – помити, пофарбувати, але без цього ніяк. За належного догляду ковані вироби можуть прослужити дуже довго», - підкреслює чоловік.
В «Авторембуду» - вузька спеціалізація
А от конкуренти часто не розмінюються на пташечок, надаючи перевагу сільськогосподарському інвентарю
КОНКУРЕНЦІЯ НЕ ЗАВАЖАЄ РОБОТІ
На запитання про деталі виробництва коваль посміхається: «Ви хочете відкрити конкуруючу фірму?».
Однак додає: «Я взагалі багатьом допоміг зі створенням кузнь, приводив до себе, показував процес виробництва. Інша справа, що я не можу когось навчити продавати свої вироби, знаходити клієнтів».
З його слів, зараз у Луцьку мало кузнь, а до кризи кожен, хто мав зварку і купив готові елементи у гіпермаркеті, вважав себе ковалем.
«Але здорова конкуренція – це завжди добре, бо вона спонукає до розвитку», - резюмує Іван Возняк.
Віталія САХНІК
Фото Павла БЕРЕЗЮКА
Кузня поділена на сектори
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.
