Джерело: Вісник+К

84 – річний Степан Козак з Локачинського району, на своєму віку змайстрував більше десятка куполів для церков по всій Волині.

Нелегке дитинство випало на долю Степана Козака з Дорогиничів Локачинського району. Його малим застала Друга світова війна – снаряди попід хатою летіли.

Німці вбили батька, а мати ледве давала раду трьом дітям, з яких він був середульшим. Мусив швидко дорослішати й братися за господарку. Важко працював на різних роботах, а віддушину знайшов, майструючи… куполи для церков, – пише Вісник+К.

За богоугодну справу чоловік узявся в радянські атеїстичні часи. Каже, душа боліла, коли бачив безверхі храми.

«На первій церкві купол ставив у Коритниці, – згадує дідусь. – Сестра там жила. Якось прийшла і просить: накрий, бо більше нема кому. Треба помогти – пушов. Стали з шваґром, сестриним чоловіком, до роботи. А бляха така, що не увігнеш, груба-груба. Та накрили ми церкву. А коли коснулися робити купола, то все не получалося. І тут мені в сні явився якийсь дядько сивий з борідкою. Я йому об`являю: "Не получається ніяк мені того купола зробити". Бо аж молотки гнулися. А він мені показує: "Отако вкручуй, прогинай, прогинай – і в тебе все получиться". Проснувся, надворі ніч, біля мене нікого нема. Встав я відразу і до ранку закінчив того купола. Не повірите, бляха легко погнулася! А якось почув, що в одному із сусідніх сіл горобці в церкві літають. Та так серце стиснулося!.. Пішов сам глянути, чи ж то правда. – Дивлюсь, а в храмі справді горобців повно, ворони крізь дзюри в даху пролітають, там, де куполи, гнізда повили. Як так? – і сьогодні, розповідаючи про побачене, дідусь не в змозі від хвилювання стримати сльози, - не міг не накрити».

І стали до чоловіка звертатися з проханням змайструвати куполи на церкву мешканці багатьох волинських сіл. На скількох храмах нині вилискують бані, зроблені руками Степана Дмитровича, він уже й сам не може підрахувати. Каже, не менше десяти. Зокрема й у рідних Дорогиничах. Навіть торік, попри поважний вік (нещодавно відсвяткував своє 84-ліття), погодився виготовити куполи для одного з храмів під Луцьком. Але їх уже встановлював не сам, бо здоров`я не те.

Правда, коли заходить мова про вік, дідусь усміхається: "В мене років написано стільки, що й не сказати. Маю до 95-96 літ дожити. І підморгує, наче щось таки справді про своє майбуття знає. Потім переводить розмову на те, як із сім`єю під розстрілом був на другий день війни, як не так давно переніс чотири операції. "Все пережив, і ці нелегкі для України часи переживу", – впевнено каже. Й додає, що найголовніше в житті – "офірувати" (робити добрі справи, займатися благочинністю). Тоді й вік буде довгий. А тоді показує металеві відерця та солом`яні брилі, які зараз виготовляє. А ще робочі фуражки шиє. Словом, не сидиться дідусеві без діла. Колись міг похвалитися й чобітьми, пошитими власноруч. Ось такий на всі руки майстер».

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.