Нині читачам пропонуємо підбірку оповідок з нотками гумору. Їх читали наші земляки в часі більш ніж 70 років тому. Тож, почасти сумний «Веселий куток» з пронімецької луцької газети «Український голос» за 7 січня 1942 року. Попри складність ситуації, все ж, можемо бачити речі, що, вочевидь, викликали посмішки волинян у вирі подій війни.

***

Місто без пам’ятників. Професор університету приїхав до малого міста і здивувався, що в ньому нема ні одного пам’ятника. Цікаво, запитав він місцеву людину, в вашому місті нема ні одного пам’ятника. Чи у вас не народився ні один великий чоловік? Ні, була відповідь, у нас родяться завжди тільки малі діти.

За послугу. Скільки вам належиться? Скільки вважаєте. А не буде замало?

Помилка виключена. Мені здається, каже секретарка спантеличено до шефа, що це є хтось, що хоче з вами бачитись. Що значить: мені здається? А бо він питається про мене, або ні. Він питається, чи той старий ідіот є в бюрі?

Непорозуміння. Нічого не розумію, говорить пацієнт після лікарських оглядин на поліклініці до принагідних знайомих. Я ціле життя пив одне тільки пиво, а лікар каже, що у мене водянка.

Політично-висміювальний шарж із газети «Український голос»

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.