Сьогоднішня життєва історійка з нотами гіркого гумору походить із теренів колишнього Володимирського повіту. Влітку 1573 року Ждан Григорович, служебник володимирського писаря Федора Солтана, став жертвою нападу братів Семена й Олехна Жишчичів.

Мирний канцеляристів слуга за проханням господині у святу неділю повів панських дітей на службу Божу. Перебування чоловіка в храмі не зупинило нападників, однак насторожило. З повним комплектом зброї – аркебузами, рушницями, луками-стрілами, рогатинами й кордами (короткими мечами) вони до церкви не наважилися піти. Закликали те вчинити одного з помічників словами: «Зайди до церкви, схопи того нечестивця і випхай його з церкви сюди до нас». Потім в храмі Божому діялися абсолютно недопустимі речі. Розбійник вхопив прихожанина за груди і почав тягнути з церкви. Бідолаха Ждан свідчив: «Я,  неборачок, як людина убога, опирався як міг, за крилос тримався, бо нічим їм не завинив». Переляканий чоловік закликав, аби у всіх кривдах на нього скаржилися пану-господареві. Тим часом число зловмисників у церкві зросло. Вони, вже не зважаючи на побожні піснеспіви, всі разом намагалися вигнати Ждана на вулицю так, що той, в пошуках рятунку, втрапив до священика у вівтар. На звістку про переполох у храмі прибігла сама пані Солтанова. Разом із святим  отцем намагалася припам’ятати розбійників. І не дарма. Трохи заспокоївшись, чоловіки рушили геть. Злісний Олехно Жишчич лиш промовив наостанок «Як коли кого з вас, слуг панських, зустріну – руки й ноги повідрубую. І не тільки ви, слуги, – ваш пан нехай остерігається!». Обіцяного чекати довго не довелося. Жертвою нападу став інший слуга Ф. Солтана – Федко Хоронко. Чоловік мав необережність зайти до корчемного дому. Там його побачив злісний Жишчич, відлупив добряче та ще й шапку з грошима відібрав.

Виглядає так, ніби брати Жишчичі тримали якусь образу на самого пана-канцеляриста. Однак, імовірно, не маючи змоги вчинити помсту особисто писареві – мстилися через його вірних підданих.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.