Поляк з Києва

З молодих років Генрик захоплювався малярством. Його батько – заможний київський інженер – цікавився мистецтвом, тож родинний будинок прикрашали сотні картин. Це була ідеальна можливість для розвитку мистецьких вподобань юнака. До слова, на одній зі своїх перших робіт молодий польський художник зобразив … українського селянина, як жертву польського землевласника.

Картина Генрика Юзевського "На сільській дорозі" (1924) / Бібліотека Варшавського університету

«Велика війна» принесла шанс на здобуття незалежності націй, що протягом століть були підкорені імперіями. Юзевський розумів цінність моменту, тож активно взявся за революційну діяльність. Як член очолюваної Пілсудським Польської військової організації (ПОВ), він виконував важливі доручення маршала, допомагав створювати Третє (Східне) управління цієї таємної організації і намовляв небайдужу польську молодь долучатися до антиросійської конспірації. Активність молодого революціонера не залишилася непоміченою Пілсудським, який у своїй діяльності завжди спирався на «людей довіри». Тож Юзевський доволі швидко увійшов до вузького кола довірених осіб маршала.   

Після завершення війни у 1918 році на уламках колишніх імперій у Центральній Європі постала низка незалежних держав. На відміну від поляків та чехів, українцям пощастило менше – потужний натиск більшовиків та денікінців, але також чвари серед власних еліт, швидко знесли крихку українську державність. Коли наприкінці 1919 року більшовицька армія увійшла у Київ, а війська Директорії розпочали «зимовий похід», переслідуваний чекістами Юзевський утік до Варшави. Невдовзі він на прохання Пілсудського візьметься за чергову важливу для Польщі справу – цього разу війну з більшовиками.

Контакти Юзевського серед українців (зокрема знайомства з Сергієм Єфремовим та Симоном Петлюрою), знання української та російської мов, робили його ефективним речником польсько-української угоди 1920 року. Поруч з іншим поляком в уряді Петлюри – Станіславом Стемповським (міністром сільського господарства), Генрик був призначений віце-міністром внутрішніх справ і став майже «своєю» людиною у петлюрівському середовищі.

Однак польсько-українська кампанія 1920 року завершилася невдачею, а ідеям Пілсудського про створення незалежної України, як буфера перед загрозою комунізму, не судилося збутися. Укладений за спиною Петлюри польсько-радянський договір у Ризі (18.03.1921) не без підстав сприймався українською стороною за зрадницький. Маршалу залишалося тільки просити пробачення в інтернованих вояків УНР, натомість Юзевський тимчасово відійшов від активної політичної діяльності.

Попри це він не поривав старі контакти з українцями. Після укладення Ризького миру допоміг Петлюрі знайти житло у Варшаві, був членом створеного у 1921 році петлюрівськими емігрантами Українського Центрального Комітету, але більшість часу проводив у невеликому маєтку під Крем’янцем на Волині. Повернутися у «велику політику» Юзевського змусив колишній патрон – Юзеф Пілсудський у травні 1926 року здійснив військовий переворот і майже на 10 років став господарем Бельведеру.

«Волинський експеримент»

Міжвоєнна Польща була країною парадоксів. В країні, яка за загальною часткою національних меншин (31,4%) впевнено утримувала лідерство у Європі, домінував відверто антиукраїнський підхід так зв. «ендеції».  

Тут не місце детально описувати помилки державної політики щодо українців у міжвоєнній Речі Посполитій. Історик Анджей Суліма-Камінський цілком слушно писав про «моральну і політичну сліпоту польських еліт». Водночас у політичному «мейнстримі», де переважали прихильники Дмовського знаходилися поодинокі голоси, які закликали до польсько-українського примирення. Одним з таких був Генрик Юзевський.

У 1928 році Пілсудський зробив його волинським воєводою. За цим призначенням стояло кілька пов’язаних між собою міркувань: з одного боку необхідність примирення з місцевими українцями, з іншого – спроба розіграти «українську карту» в шпигунській грі на польсько-радянському пограниччі. Юзевський прагнув перетворити Волинь на своєрідний «український П’ємонт» задля відірвання України з більшовицьких рук і створення незалежної держави.

У чому полягав «експеримент»? В адміністративних будівлях воєводства портрети Петлюри висіли поруч з зображеннями Пілсудського. Юзевський всіляко підтримував українську культуру – відзначав національні свята, співав народних пісень, зрештою – розмовляв українською під час офіційних візитів та відповідав цією мовою на листи волинян. Держава фінансувала читальні, кооперативний рух, театральну діяльність, не залишаючись осторонь релігійного життя здебільшого православних мешканців Волині. Саме за ініціативи енергійного воєводи священиків заохочували вести літургію українською (не слід забувати, що Волинь більше ніж століття перебувала у складі Російської імперії). Врешті Юзевський зорганізував українську політичну партію – Волинський Український Союз, члени якої обиралися до Сейму.

Волинському воєводі були чужі асиміляторські інтенції ендеків, яких він критикував за «темний інстинкт зоологічної ненависті до всього, що не було національно польським». При цьому він відкидав мислення у вузьких національних категоріях, вважаючи модерність мультинаціональною. А Волинь, власне, такою була – переважно українською у селах, єврейською у містах, зі значним вкрапленням польського елементу (17%).

Президент Ігнацій Мосціцький і воєвода Генрик Юзевський, Волинь, червень 1929 року / Архів механічної документації, Варшава. Фото з книги Snyder T. Sketches from a Secret War

«Волинський експеримент» Генрика Юзевського став частиною ширшої концепції «прометеїзму» - міжнародного антикомуністичного руху, спрямованого на розвал СРСР і створення на його місці незалежних республік. Координував цю ініціативу директор Східного департаменту МЗС Тадеуш Голувко – ще одна довірена особа Пілсудського і прихильник порозуміння з українцями. На його переконання, експеримент Юзевського міг би стати моделлю національної політики для цілої Польщі.

Однак так не сталося: Голувка застрелили наприкінці серпня 1931 року члени ОУН, відверто побоюючись його проукраїнської політики, тоді як Юзевський добровільно відмовився від уряду волинського воєводи в знак протесту проти знищення православних церков (так зв. «акція ревіндикації») на Підляшші та Холмщині у 1938. Після смерті Пілсудського (1935) проукраїнські жести воєводи наштовхувалися на все жорсткішу критику ендецьких кіл, тож згортання «волинського експерименту» було лишень справою часу.

Спроба порозуміння з українцями на Волині для Юзевського була елементом зовнішньої політики. У цьому компоненті він був справжнім прагматиком і небезпідставно вважав, що війну з совєтами можна виграти на національному ґрунті, заручившись підтримкою українців по обидва боки кордону. А втім, невдача «волинського експерименту» показала також наївність деяких польських українофілів (у тому числі Юзевського), які недооцінювали сили українського національного руху і обмежили свободу для українців культурною автономією. Кінець кінцем така компромісна політика не влаштовувала ані польських, ані українських радикалів і досить швидко зійшла з порядку денного польсько-українських відносин. Далі нацистський та радянський тоталітаризми спровокували світовий конфлікт, а на Волині мали місце етнічні чистки цивільного населення.

Разом з тим діяльність Юзевського мала важливе значення у ширшій перспективі діалогу. Кожна, навіть найменша спроба порозуміння підводила польські та українські еліти до усвідомлення неминучості компромісу перед обличчям імперії. З часом традиційні польські ідеалісти-українофіли поступилися місцем прагматикам (зокрема з паризької «Культури»), а Україна стала повноцінним, зовсім не мовчазним партнером. Свою роль у цьому складному процесі відіграв Генрик Юзевський – маляр, який прагнув примирити два народи.