"Хроніки Любарта" спільно з Центром туристичної інформації та послуг Луцька започатковують низку публікацій-вражень американця про Луцьк. Джеремі Ханна – волонтер Корпусу Миру, який живе і працює в Луцьку. Його рефлексії стосовно міста й міщан, культури й дозвілля, речей, невидимих пересічному луцькому обивателю. Сьогодні пропонуємо увазі читачів роздуми хлопця про «Ніч у Луцькому замку».

***

Гучна вечірка «Ніч у Луцькому замку» вразила мене. Це дійсно велика подія. Я не очікував побачити того, що бачив, відчути енергію, яку відчув. Замок мав потужний естетичний дух, запал єдності, відчуття містики і щирого подиву від усього. «Ніч у Луцькому замку» з його більш аніж двома тисячами учасників воістину особлива для Луцька!

Лиш увійшовши за двері фортеці, можна було  побачити блазнів, високих як небо. Вони пересувалися на ходулях, готові кожному сказати «привіт» й сфотографуватися. Я зміг побачити новий для себе фольклор. Традиційний танець, який не був гопаком (!), а чимось набагато повільнішим, уособлював благодать рухів. Було круто спостерігати за тим, як умільці танцюють під традиційну музику. Хоча я радше волів би, аби мелодія лунала наживо, а не із запису. Справжність є ключовою, знаєте. Мені сподобалося, як артисти, закінчуючи танець, запрошували доєднатися глядачів. Учили охочих танцювати попри те, що музика лунала все швидше і швидше.

Я бачив реконструкцію середньовічних боїв. Незважаючи на те, що «лицарі» використовували фейкову зброю, емоцій не стримували! Жбурляли один одного вниз на землю, визначали переможця. Частиною насиченої атмосфери були люди у божевільних костюмах.  Дехто був одягнений як диявол, міг підкрастися і, з несподіванки, добряче перелякати. Треба було бути обережним, пильно стежити за оточенням – отими-от страшненькими персонажами. 

Мені сподобався баланс маленьких вистав під стінами (й на стінах, власне) замку і великих дійств на головній сцені. Серед перших найвидовищнішим, напевне, було вогняне шоу – захопливе і небезпечне. Кінець фаєр-шоу увінчався феєрверком – хорошим способом-символом насиченого екватору заходу. Мене вразили маленькі свічечки всередині баночок – танцювальний мікс вистави з побутовими елементами під гарну музику. Група людей відтворювала музику, б'ючи у скляні банки, у той час як люди на кроквах передавали ліхтарики один одному під ритми цікавих мелодій. Музика була хороша і заспокійлива. Від виконання пісень гуртом «Тризна» до хедлайнера «Hardkiss» було щось індивідуальне й сприйнятливе для кожного. Етно-танцювальний гурт «Luiku» став моїм фаворитом, тому що їхня музика резонувала з моєю душею найбільше! Крім того, вони грали так, що навіть я розумів, про що тексти й мелодії. Я вподобав собі луцький театр «ГаРмИдЕр». Їхнє шоу з повітряними кулями, синхронізованою музикою й інтерпретованими танцями виглядали дуже сюрреалістично. Це захоплює!

Я пропустив тільки одну річ у ту ніч… Те, що я волів би зробити наступного разу. Маю на увазі  лицарські бої з мечами-щитами. Це було дуже весело! То відмінний спосіб, щоб знову відчути себе дитиною.

Скаржитися немає на що. Я залишився у фортеці аж до сходу сонця. Мені дуже сподобалася моя ніч. Попри те, що ноги боліли, я обов'язково повернуся сюди знову. Тепер я зрозумів, чому «Ніч у Луцькому замку» вважають настільки дивовижною! Її пам’ятаєш аж до наступної.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.