Як продовження матеріалу минулого тижня нині пропонуємо читачам цікаві, але трохи призабуті слова й мовні конструкти з волинського Полісся. Їхні носії – тамтешні уродженці початку минулого століття.

***

Биля путі – поблизу дороги; в вуйну – під час війни; віддихнути – відпочити; встатися – залишитися; вступати у мову – розмовляти, говорити, спілкуватися; возиро (гозиро) – озеро; ворки – мішки; в старину – давно; годе – ось де;  грудок – рівнинна територія, на якій росте трава; до хатей – до будинків; завсіди – завжди;  зимня – земля; єк – як; заре, зара – зараз; злучитися – з’єднатися; зроду – завжди; їхати на карасі – їхати рибалити; каждий рик – щороку; кропа – човен; кунець – кінець; лихей чєс – тяжкі часи; мицно – дуже; мніго, мнімо – багато; на долах – внизу, на долині; ниєк – ніяк; оддерти – забрати, відібрати; отутика – отут; симня – сім’я; стугоніти – стогнати, видавати специфічні звуки; тєжко – важко; уд – від.

Люди волинського Полісся. Фото з сайту Lodomeria

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.