Спогади М. Вільного про різні аспекти більшовицької поведінки в Луцьку після 1939 року до 1941.

Читати першу публікацію спогадів М. Вільного.

Читати другу публікацію спогадів М. Вільного.

***

Багатьом з поляків прийшлося вчитися української мови. До мене звернувся жид лікар з проханням вчити його української мови. За деякий час він сказав, що буде вчитися лише російської мови, бо без української можна обійтися. Це була правда. Прикрившись маскою комунізму до нас прийшла Росія. Нова, хитра, кожний крок якої був до дрібничок обміркований і коли для неї вигідніше, замаскований, але таки Росія. Формально приділено нас до УРСР, але це тільки формально, так як формально впроваджено українську мову до деяких урядів місцевого значення та в деяких склепах зроблено українські шильди.

Хіба не прояв русифікації, що в Луцьку за совєтських часів існувало дві російські десятирічки й лише одна українська. Крім того була ще одна десятирічка польська і одна жидівська. Російський елемент, той, що прибув зі сходу, був у першу чергу упривільований. Для дітей новоприбулих — військовиків, службовців НКВД, міліції, партійних працівників була окрема російська десятирічка, що містилася при вулиці Сєнкевича. Друга російська десятирічка була призначена для дітей місцевих росіян (яких майже не було) і жидів, що в більшости горнулися до російської школи, хоч невелика їх частина була також в українській школі. Українська середня школа ч. 2 (Ч. 1 була російська) містилася в будинку колишньої польської гімназії ім. Т. Косцюшка, в якій по полудні вчилися також учні польської середньої школи.

Виросла українська середня школа на основі української гімназії, що існувала тут за Польщи й початок свій вела ще з часів самостійної Української Держави. За советів на початку кількість учнів у ній збільшилась з кількох соток до тисячи, але потім, через відплив до інших шкіл та шкіл на провінції, зменшилася до 700. Директором її з перших місяців совєтської окупації призначено комуніста Шуліку. Як він сам про себе оповідав, походив з Перекопу, був сином ''батрака". Був це завзятий комуніст, "видвіжєнєц". Першу розмову з учителями розпочав по російськи й лише на зауваження молодого хлопця — "комсорга", що це школа українська, заговорив по українськи з сильним російським акцентом. Можливо ця заувага "комсорга" не вийшла йому на добре, бо незабаром "комсорг" був звільнений і десь зник. Шуліка ж далі залюбки вживав російської мови й вихваляв на всі лади "вєлікій русскій народ". Мимо того, що він був уже десь на сході директором десятирічки, приїхав до нас в подертому "костюмі" й лише за кілька день купив вже а Луцьку нове вбрання, але ходив у ньому рідко. Переважно ж одягав сині штани і зелену військову "гімнастьор-ку" — однострій енкаведистів, яким у дійсності він був. При кожній нагоді старався агітувати вчителів і учнів. Постійно, при найменшій нагоді, скликав збори. На одних таких зборах, призначених дню Сталінської Конституції, після своєї промови запитав учнів, чи мають які запитання? Запитання посипались, але які? Чому нема підручників, зошитів, гасу й т. д. Прийшлося йому відповісти, що питання не на тему.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.