Джерело: Інформаційне агентство Волинські новини

Телефільм під назвою «Світязь»: дорога болю і слави» здобув найвищу відзнаку VII Міжнародного фестивалю телерадіопрограм «Калинові мости» в Республіці Польща.

Вчора, 30 червня, творці фільму зустрілися з бійцями спецроти «Світязь», демобілізованими бійцями, родинами загиблих воїнів, про яких, власне, й знятий фільм та презентували стрічку, - повідомляє Інформаційне агентство Волинські Новини.

Нагадаємо, семеро бійців роти патрульної служби поліції особливого призначення «Світязь» ГУНП у Волинській області не повернулися живими з «Іловайського котла»: Олександр Сацюк, Сергій Помінкевич, Олександр Сивий, Віктор Шолуха, Мирослав Столярчук, Володимир Іщук, Максим Ляшук.

У фільмі з циклу «воїни миру» рідні, друзі та бойові побратими діляться спогадами про бійців «Світязя», які загинули в Іловайському котлі. Творці фільму - колектив філії Національної телекомпанії України «Волинська регіональна дирекція»: Оксана Євпак (автор сценарію), Марія Андрушко (редактор),Валерій Фетисов (оператор-постановник), Анжела Шабала (режисер монтажу).

Про кожного з бійців озвучили найтепліші спогади. Кожен був на своєму місці. Фельдшер Олексадр Сивий (Док) виносячи поранених, не зважав на кулеметні черги чи мінометні обстріли, рятуючи життя. Віктор Шолуха загинув у свій день народження. Як водій, він завжди дуже переймався, аби цілими й неушкодженими довезти побратимів до місць дислокації. Після обстрілів автомобіль, яким він кермував, знайшли згорілим, а на місці водія – діри від куль: лобове скло прошили дві автоматні черги. В автівці його тіла не знайшли і сподівалися на краще. Не судилося.

Володимир Іщук не дочекався допомоги, бо після поранення його так і не відправили до закладу. Він кілька годин стікав кров’ю, будучи при свідомості - їх уже оточили.

Інші підрозділи дякували за снайпера – Мирослава Столярчука, бо своєю роботою він врятував не одне життя.

Калейдоскоп історій бійців «Світязя» складється в літопис втрат всієї України. Смерть кожного – біда для рідних, друзів, дітей, батьків, дружин. Смерть кожного – втрата суспільства, бо загинули патріоти.

Кожна смерть – то незагоєна рана. А шлях додому для багатьох був надзвичайно довгим: п’ятьох бійців, яких перезахоронювали в рідних населених пунктах, родини шукали декілька місяців. Виявилося, що хлопців поховали з шевронами, з особистими речами як невідомих солдат, засекречено. При одному з них був мобільний телефон, який можна було увімкнути і з’ясувати особу, повідомити рідним, а не водити всіма колами пекла незнання і тривог. В родичів, які всіма правдами-неправдами таки розшукали тіла своїх Героїв є навіть фотографії тіл.

Авторка сценарію Оксана Євпак подякувала усім за участь в підготовці фільму, а редактор Марія Андрушко побажала всім глядачам не лише відчути емоції, а й зробити певні висновки.

«Коли я особисто спілкувалася з білоруським членом журі він зізнався, що не міг стримати сльози, коли дивився. Але крім емоцій, цей фільм – це правда, яку змогли почути за кордоном. Адже там війна в Україні виглядає по-іншому. Вони змогли побачити, що це - біда звичайних людей, і яку ціну ми платимо за те, щоб в нас була своя держава», - наголосила вона.

Режисер монтажу Анжела Шабала, своєю чергою, розповідає, що цей фільм – особливий у її роботі.

«Мені не байдужа доля країни, де ростуть мої діти. Завдяки вам (бійцям «Світязя» - ред.) я розказую правду. Хотілося б, щоб глядачі з цього фільму зробили висновки. Дякую, що підпустили до себе. І ще одне прохання до живих: бережіть себе, будь ласка», - подякувала усім учасникам зйомок вона.

На перегляд запрошували і родини загиблих бійців. Прийти змогла дружина Володимира Іщука, яка подякувала авторам і пояснила: без сліз цей фільм дивитися вона не може.

Власне, кожен з глядачів може зробити власні висновки з цього фільму, адже він – доступний у мережі.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.