Джерело: Свобода. ФМ

28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Основний закон держави – Конституцію. Це важливий етап на шляху конституційного процесу, який триває досі.

Конституція 1996 р. зафіксувала основні позиції договору між державою та суспільством. У ній є взаємопов’язані норми юридичного та полiтичного характеру, що регулюють найважливіші суспільні відносини: права i свободи людини та подальший розвиток держави.

У цьому полягає соціальна цінність основного закону. Конституція України має найвищу юридичну силу і становить ядро національної правової системи.

Витоки українського конституціоналізму мають давні історичні традиції. Перша спроба кодифікації українського права відбулася за часів Київської Русі і була зафіксована в «Руській Правді» (ХІ – ХІІ ст.). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний процес пошуку шляхів, методів та інструментарію для оформлення та закріплення основних принципів взаємодії держави та суспільства.

Український конституціоналізм має власні особливості, серед яких визначне місце посідають демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися протягом століть у відповідності до національного характеру українців, способу життя, цінностей та суспільних відносин.

Конституція України 1996 року не виникла на порожньому місці, традиції українського конституціоналізму мають глибоке історичне коріння, свою традицію та тяглість.

Український конституціоналізм інколи випереджав аналогічні процеси у Європі. Це стосується конституції Пилипа Орлика 1710 року. Тому конституцію Орлика часто називають першою демократичною конституцією Європи.

Конституційні акти Української народної республіки та ЗУНР продемонстрували правову і політичну зрілість українців під час спроби вибороти державність у 1917-1921 роках.

Програмні документи підпільного парламенту – Української головної визвольної ради засвідчили прагнення визвольного руху дотримуватися принципів демократії навіть у найважчих умовах підпільно-партизанської боротьби.

У конституційному процесі незалежної України відбився непростий шлях молодої демократії до соціально-правових стандартів та цінностей об’єднаної Європи.

Історична ретроспектива українського конституціоналізму

1. Руська Правда – 11-12 ст. 
Почали укладати за часів князя Ярослава Мудрого (11 ст.). Це перша відома кодифікація українського права. Акцент на правах різних станів, власності, судочинстві. Руська правда наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи.

2. Литовські статути – 1529, 1566, 1588. XVI-XIX ст.
Кодифікація права Великого Князівства Литовського у Литовських статутах. Три редакції статутів написані слов’янською мовою. Вони увібрали в себе правові традиції Київської Русі та середньовічної Європи. Статути встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.

3. Акти козацької державності – 2-га пол. XVII ст.
Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, і першою з них був Зборівський договір козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.

4. Конституція Пилипа Орлика –1710
Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького. В основі документу – угода між гетьманом та Військом Запорозьким, яка закріплювала розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; гарантувала права і свободи в козацькій державі. У Конституції була задекларована мета козаків – визволення України від московського самодержавства. Прогресивні ідеї Конституції Орлика так і не були реалізовані на практиці, цей документ увійшов в історію і став відомий як перша новочасна конституція в Європі.

5. Проекти Конституції кирило-мефодіївців – 1850
Георгій Андрузький написав «Начерки Конституції Республіки». В умовах посилення реакції за імператора Миколи І, кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав. Ідеалом державності у творах Миколи Костомарова, Миколи Гулака, Тараса Шевченка, Георгія Андрузького була федерація слов’янських народів.

6. Програмні засади українського політичного руху початку ХХ ст. – 1900
У маніфесті «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яку він написав для Революційної української партії, вперше в українській політичній думці була висунута ідея боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Невдовзі Міхновський підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно цього документу, Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.

7. Конституції Української революції – 1918-1921
Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права і вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-их роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української Революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження у сучасній Україні після передачі мандату останнім президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.

8. Конститу-ційні акти незалежної Карпатської України – 1939
15 березня 1939 року сеймом (соймом) Карпатської України ухвалені конституційні закони – «Закон число 1» і «Закон число 2», що визначали окремі основи державного ладу проголошеної на території Закарпаття (колишнього Підкарпаторуського краю Чехословаччини) незалежної держави. «Закон число 1» містив вісім статей, у них проголошувалися і визначалися, відповідно:

1. Незалежність держави. 
2. Назва держави. 
3. Форма правління – республіка на чолі з президентом, обраним сеймом. 
4. Статус української мови як державної. 
5. Барви державного прапора – синя (горішня) і жовта (долішня). 
6. Державний герб – колишній крайовий герб, доповнений двома новими елементами, а саме тризубом і хрестом – «медвідь у лівім червонім півполі і чотири сині та три жовті смуги у правому півполі і тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі» (ця стаття передбачала також ухвалення окремого закону про державний герб). 
7. Державним гімном – «Ще не вмерла Україна» (без вказівки на авторів слів і мелодії). 
8. Що закон набуває чинності з моменту його ухвалення.

«Закон число 2» передбачав надання уряду повноваження видавати за згодою президента тимчасові розпорядження з силою закону. Ці розпорядження не могли містити змін конституційних законів і мали бути внесені як законопроекти на найближче засідання сейму, інакше втрачали юридичну силу. Закон набував чинності з моменту його ухвалення.

Обидва закони лише окреслили головні атрибути державності і не містили конституційних норм про правовий статус особи й громадянина, організацію центральних (крім вищих) і місцевих органів влади, здійснення правосуддя тощо. У першому законі закріплювалася назва новопроголошеної держави «Карпатська Україна», а в другому – натомість вживалася назва «Карпато-Українська Республіка». Подальшого розвитку ці конституційні акти не набули у зв’язку з окупацією Закарпаття угорськими військами.

9. Програмні документи УГВР – 1944
У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради. Таким чином збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала своє політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. Ухвалені на Зборах програмні документи УГВР – Універсал, Платформа і, передусім, Тимчасовий устрій, стали важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцію Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.

10. Конституції радянської доби – 1919-1978 
У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. В конституції 1978 року монополія компартії на владу була закріплена офіційно шостою статтею.

Відтак, це стало прикладом того як основний документ країни стає цілковитою формальністю.

11. Конституція незалежної України – 1996
Незалежна Україна тривалий час жила за радянською Конституцією 1978 року в якості основного закону. Протягом 1991-1995 рр. до неї було внесено 18 змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документу, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Постійна боротьба президентської та парламентської гілок влади змусила Л.Кучму та В. Мороза підписати конституційну угоду. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила основний закон незалежної держави – Конституцію України.

За повід. Українського інституту національної пам'яті

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.