Джерело: Інформаційне агентство Волинські Новини

За час російської агресії в Луцькому гарнізонному військовому госпіталі пролікували більше 4 тисяч службовців ЗСУ. Доводилося тут проводити і складні операції, витягувати осколки

23 червня 1941 року на Херсонщині був розгорнутий польовий госпіталь, який після 1945 року оселився у Луцьку в монастирі тринітаріїв. За свою 75-річну історію заклад пройшов не одне бойове хрещення, кілька разів він був на межі закриття. Якби не російська агресія у 2014 році – хто зна, що б з ним було нині.

Сьогодні, 23 червня, з нагоди 75-ї річниці заснування Луцького гарнізонного військового госпіталю, в Палаці культури міста Луцька відбулися урочистості за участю працівників закладу, владців, представників військових частин, які безпосередньо стикалися з роботою шпиталю.

Бойове хрещення госпіталь отримав в польових умовах ще у Другій світовій війні. 23 червня в Херсонській області він вперше розгорнувся поблизу лінії фронту: приймав важкопоранених і одночасно вів евакуацію, рятував людей під час бомбардувань. Згодом медиків перевели у тил на Запоріжжя, потім були Ростов, Тбілісі, Південна Осетія. Увесь «крам» госпіталю тоді, в 1941 році вмістився на «2 полуторки і 2 повозки», розповідається в журналі частини.

Протягом перших двох місяців наступу нацистсько-фашистських військ госпіталь прийняв 762 поранених. Коли заклад перевели в Тбілісі, у 1942 році надійшов наказ розформувати частину, а майно передати місцевим закладам охорони здоров’я.

Та на цьому історія закладу не закінчилася. 20 серпня 1945 року госпіталь прибув до Луцьку, де діяв в структурі Прикарпатського округу, а нині підпорядковується Західному оперативному командуванню «Північ». Донедавна, зважаючи на мирний час про госпіталь поступово забували. В медичних шафах – порожні полиці, на рахунках – теж нулі. Свого часу його ледь не розформували.

«Цей госпіталь чомусь весь час керівництвом і Прикарпатського округу і Західного оперативного командування вважався як другорядний, безперспективний, непотрібний. В 2014 році він став потрібен: перших поранених з-під Волновахи ми своїм волинським транспортом евакуйовували з Волноваської лікарні. Коли ми приїхали в Київ, там була паніка, ніхто не знав, що робити, і ми з Павловичем(очільник обласної спілки ветеранів Афганістану, нині депутат обласної ради Григорій Павлович – ред.) організували довіз. Потім було багато питань про те, хто дозволив. Але цих перших шістьох ми привезли до нас», - розповідає начальник госпіталю, заслужений лікар України, полковник медичної службиОлександр Хоменко.

Потім довелося вирішувати питання з медикаментами, оновленням обладнання, з пальним, з місцями. Був час, коли в закладі на лікуванні перебувало більше 400 військових, вони лежали в коридорах, бо не було місць. За час російської агресії в Луцькому гарнізонному військовому госпіталі пролікували більше 4 тисяч службовців ЗСУ. Доводилося тут проводити і складні операції, витягувати осколки.

Власне, військова медицина має своє специфіку, що відрізняє її від цивільної. Це і характер уражень і умови, в яких доводиться працювати. Адже в цивільному житті хірурги нечасто бачать осколкові поранення, опіки від фосфорних бомб, рвані рани від пластикових мін.

Працівники госпіталю не раз бували в зоні АТО, де лік іде на секунди: від того, як швидко вдасться спинити кровотечу, перв’язати рану залежить, чи виживе боєць чи ні.

«Береш себе в руки і йдеш надавати допомогу, всім хто потребує. Одні можуть сказати «допоможіть», у інших - те ж прохання, але в очах», - розповідають медики.

Сьогодні привітати заклад, в якому рятують життя волинським бійцям, прийшли представники місцевої влади, військкомату, військових підрозділів. А очільник закладу Олександр Хоменко, своєю чергою, подякував обласній владі за співпрацю й допомогу. На жаль, чомусь він оминув увагою ще одну когорту людей, без яких багато чого не вдалося зробити в госпіталі.

Щойно на Волинь почали поступати поранені бійці, цілодобово їхніми потребами опікувалисяволонтери, завдяки чиїм зв’язкам, зусиллям і невтомній праці вдалося знаходити медикаменти, обладнання, робити ремонт в закладі. Допомагали закладу благодійники як і з-за кордону, так імісцеві, збирали медикаменти установи та організації Волині. І досі бійцями, які перебувають у госпіталі, окрім медичного персоналу, опікуються волонтери.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.