Початок Другої світової війни на Волині виявився переломним - вона в черговий раз пережила адміністративну зміну і після 17 вересня 1939 року була зайнята радянськими військами. Продовжуємо публікувати спогади свідка і учасника подій М. Вільного.

Читати першу публікацію спогадів.

***

Місцеве населення відразу побачило, що там у них біда й кинулося розкуповлювати все з крамниць. Поутворювалися черги, які стали характеристичним явищем під совєтською окупацією. Без черги до крамниць входили лише червоноармійці, а пізніше різні цивільні комуністи й купувати все, що вдалося. Поплили на схід великі й малі пакунки. «Визволителі» почали визволяти нас від доброго одягу, взуття і всякого домового і недомового приладдя і висилати все на схід, до своїх домів та осель. Пригадую, як якийсь червоноармієць купив черевики за 20 зол. (цебто за 20 рублів, бо совєтський рубель був зрівняний з польським злотим). Інші червоноармійці жадібно розглядали ці черевики й не вірили, що вони куплені за 20 рублів лише. Це хіба не шкіра. Відрізали ножиком — ні таки шкіра. Диво! А воно й не диво: бо в Совєтському Союзі за такі черевики треба -було заплатити не менш кілька сот рублів, та треба було ще їх знайти або начекатись, щоб з'явилися в крамниці, а потім ще в черзі настоятися.

Про національну свідомість українців трудно було щось сказати. Було багато українців, що говорили по-українськи, але національної свідомости не виявляли голосно. Вперше почув я раз, як співала одна група «Галю», а так решта ріжні «Катюші» та «Москва моя». При тому українські пісні співано не в строю. Під час походу або вправ ніколи не чув я української пісні.

З перших днів почалася пропаганда: «мітінгі», збори, плакати, кіно, часописи. Відразу почало діяти НКВД. Спочатку з'явилися «зелені шапки» пограничної НКВД, яке мало вже готові списки (місцеві комуністи ще раніше збірали матеріяли про ворогів совєтської влади і комунізму). Арештовували по списках і під багнетами водили на допити, щоб показати свою діяльність. В першу чергу пішли арешти політичних противників, українців з Східньої України, деяких священиків, поліцаїв, офіцерів. Польських офіцерів групами водили по місті. Пам'ятаю одного разу зачепив нас розмовою якийсь совєтський командир (тоді вони ще не звалися офіцерами), а потім попросив нас сірників. Ми не мали їх. Він, побачивши групу польських офіцерів, витягнув револьвер, і з револьвером в руках питав їх, чи не мають вогню. Деколи арештованих випускали. Це завжди було підозріле: чи не зангажували його до для праці на користь НКВД.

Після арештів пішли вивози членів родин заарештованих, хоч вони могли бути цілковито непричетними до діяльности заарештованих. Кругова відповідальність була одним з характеристичних явищ совєтського режиму.

Терором і агітацією, старими, вже випробовуваними у себе методами, вони хотіли запанувати, зробити з нас звичайних роботів. Своєї думки не вільно було мати. На все, на кожну подію, річ був у них вже готовий, штампований погляд апробований партією та Сталіним. Біда вам, коли не згоджуєтеся з ним. Ви тоді проти Сталіна, Політ-бюро, НКВД. Ви тоді «ворог народа», хоч насправді ви можете бути найкращим приятелем свого народу.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.