Наприкінці XVIII, а потім і на початку ХІХ століття на Волині перебував драматург, поет і історик, співавтор Конституції 3 травня, а також масон кількох лож Юліан Урсин Нємцевич. Описати коротко усі справи, якими він займався, важко. Бо Нємцевич належав до того кола активної політичної і творчої еліти на зламі століть, яка у ритмі часу намагалася усіма силами зберегти Річ Посполиту до її остаточного розпаду, а після – показати опір поляків долі ХІХ століття. Поряд із політичною і дипломатичною кар’єрою займався літературною творчістю, був очільником Історичного літературного товариства у Парижі.

У біографії Юліана Урсина є цікавий епізод, коли він віддався моді на масонство. У 1780-х роках, коли приїздив на Волинь, був членом Великої національної ложі Великого польського сходу. А згодом – майстром ложі Bouclier du Nord.

Портерт Юліана Урсина Нємцевича. Автор Антоній Бродовський, 1820 рік

У 1858 році, після смерті автора, була видана книга «Podróże historyczne po ziemiach polskich między rokiem 1811 a 1828 odbyte», в якій зібрано його мандрівні нотатки. Частина з них стосується Волині. Пропонуємо наразі його опис Луцька 1816 року. В ньому дуже добре ілюструється стан міста на початку ХІХ століття і причин, які до цього призвели.

***

Увечері я приїхав до Луцька. 30 років минуло, як я відвідав це місто. Не було воно і тоді розкішним, але принаймні, храми цілими були, мешканці тримали власні будинки акуратними. Сьогодні ж пожежі і перебування військових призвели до сумного занепаду. Не відновилися ще з попелу передмістя, бо хто ж будуватиме, коли його дім хтось інший забирає (тут і далі за текстом автор натякає на квартирування військових, - ХЛ)? Після стількох пожеж, будинки на Ринку покриті соломою. Біля катедри, перенесеної до екс-єзуїтів після пожежі 1781 року, церкви майже всі знищені. Пожежа 1803 року, яка почалася з вини квартированих, спалила домініканський монастир з коштовною бібліотекою.

Був колись костел вірменський зі значним фундушем. Імператриця добру частину того фундушу віддала князю Естергазі (дивний факт, скоріше всього, неправильно потрактований автором з історії вірменської церкви, - ХЛ). Вірмен зі священиком не стало, храм перетворили на військові склади.

Високі вали, які колись оточували місто, дуже обсипані, в багатьох місцях розірвані. Стоять ще прекрасного замку стіни з трьома вежами, справа Свидригайла, хоча судячи з добротності мурування, може й справа Казимира Великого. Посередині ще можна бачити залишки мурів давньої церкви. В одній із веж досі зберігаються земські і гродські архіви.

…Місто це з трьох сторін оточене болотами, серед яких тече річка Стир. Ніде такої кількості могли не бачив, але не дивно це. Як Україна, Поділля, так і Волинь протягом віків була полем  жахливих битв між татарами, литовцями, русами і поляками. Довго ці народи видирали собі шматок родючої землі, а коли стали власністю польського скіпетра, все одно потерпали від наїздів татар з-за Волги і Криму. Не завжди столиця Волині чула брязкіт зброї. Містили замкові мури багато коронованих голів, які тут зібралися для політичних справ у 1429 році. Описи того з’їзду за литовськими і польськими літописами дуже цікаві.

Оглянувши місто, а точніше, його залишки, відвідавши шанованого його милість луцького єпископа Цецишевського, пустилися в дорогу до Іванич.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.