Історична оповідка, про яку піде мова нині, походить із 1640 року. Серпневої пори луцькі міщани, як було заведено з моменту отримання містом маґдебурзького права, активно готувалися до початку осіннього Святосеменівського ярмарку. Хтось упорядковував крамниці, довозив речі ґендлярськії, дехто обирав добру локацію для майбутніх торгів. Свою крамну буду спорудив і маґістрат. Посеред Ринку та ятка була чи не найбільшою.

Якимсь гнівом (ранцором) на колег-урядників у тому часі пройнявся одіозний луцький  райця Ян Гепнер і задумав зруйнувати ратушну власність. Виходець із польського Любліна, чоловік, можливо, у тих же торговельних справах, колись приїхав до Луцька, де й зостався мешкати. Одружився, почав кар’єру у маґістраті. Разом з тим – був одним із відомих міських аптекарів. А злість чоловіка  втілилася у конкретних діях його слуг. Нічної пори, коли на Ринку лишився хіба один сторож Дмитро Трубач, двоє аптекарчиків спритно почали розбирати маґістратську торговельну ятку і носити дерево до Стиру Вірменською вулицею. За цим цікавим заняттям їх уздріла когорта братчиків-шевців, а один навіть способився запитати, що то вони такеє роблять. Найцікавіше було потім, бо аптекарчики, хоч і були напідпитку, чемно сказали до шевців «добрий вечір» і, не зважаючи на обурення луцьких міщан, спокійно собі продовжили носити до води елементи розібраного ратушного склепу. Далі – більше. Коли ринковий сторож спробував перешкодити тим діям, Ян Гепнер, озброївшись кордом (коротким мечем), недвозначно промовив: «Чоловіче, як довідаєшся, що тобі не належить, то згинеш марно».

Таким-от чином Луцький маґістрат посеред 1640 року не зміг отримати жодного прибутку од торгівлі на Святосеменівському ярмарку.

Пітер Брейгель старший. Ярмарок у день св. Юрія, 1559 рік

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.