Волинь у літературі: Крашевський про замок Любарта
У 1838-1853 роках на Волині жив і подорожував польський письменник і художник Юзеф Крашевський. Відвідав він і Луцьк і залишив по тому цікаві мемуари в книзі «Спогади з Полісся, Волині і Литви». Частина з них – про замок.
***
Цікавлячись колишньою оселею Вітовта, я їхав до Луцька оглянути тамтешній замок і подумати про цього героя. Пан Анатолій В…, мій товариш по мандрах, усім, хто хотів його слухати, розповідав дорогою, що їдемо з візитом до Вітовта.
Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, - замку Вітовта!
Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. Облитий довкола водою Стиру і Глушця, стоїть на високій горі, яку вода підмиває, і, розливаючись навесні, оточує його широкими виливами, робить неприступним. Краєвид із замкової гори чудовий. Мене застановив добре збережений окольний мур, кілька башт, що ще стоять, вежа – цього всього не торкнувся карб часу, хоча ніхто не дбає про збереження цієї пам’ятки. Я з цікавістю оглянув майстерно вироблені фрамуги, стрільниці, ще цілі зубці: вони просили олівця, наполягали малюнку – але було так холодно! Так холодно, що артистичний запал мусив поступитися тваринному відчуттю холоду – цього разу. З характеру будівлі видно, що теперішній, як його бачимо, замок, не є старшим над XVI століття, але в ті часи був, очевидно, перероблений, поправлений зі старих мурів. Величезна маса цегли ще стоїть і, здається, обіцяє, що триватиме дуже довго, якщо людська воля не заподіє їй ґвалтовного кінця.
Одна з веж замку правила останнім часом за судову вежу, в якій садили fundum (на дно, – ХЛ). Усередині мурів тепер розташовані в прибудованих приміщеннях деякі судові установи. Я бачив багато замків, але жадний не видався мені таким поважним, таким гарним, настільки промовистим, як цей – може, це ім’я Вітовта додає йому чарунку.
Малюнок Крашевського 1843 року. Зауважимо, що це чорно-біла копія. В оригіналі цей малюнок кольоровий
Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.