Після сходження на найвищу гору Південної Америки волинські альпіністи побували на найпотужнішому водоспаді світу, в найсухішій пустелі та на найвищому вулкані планети

Луцький проектант ландшафтів Юрій Гаврилюк разом із друзями побував у Південній Америці, на вершині Аконкагуа. Ця гора в Андах, в Аргентині, є найвищим піком Південної та Західної півкуль, найвищою точкою Південної Америки (її висота — 6962 м). Після сходження на Аконкагуа шлях українських альпіністів проліг до найвищого вулкана світу Охос дель Саладо (6891 м) у Чилі. Група волинських альпіністів — Олександр Оришко, Андрій Ірко, Денис Пісков та Юрій Гаврилюк —  вирушила до вулкана через найпотужніший водоспад світу Ігуасу та найсухішу пустелю Атакама.

Ігуасу —  каскад водоспадів на кордоні між Аргентиною та Бразилією. Ширина водоспаду сягає трьох кілометрів. Тонни води зриваються в улоговину з висоти 80 метрів

— Судячи з фото, ви по дорозі до вулкана потрапили у справжнісінькі тропіки…

— Бо хотіли побачити найпотужніший водоспад світу Ігуасу. Дорога до нього проходила через усю Аргентину. З вікна автобуса ми милувалися пейзажами, які змінювалися на очах. Кам’яні гори, тоді поля з виноградниками, луги, а от вже й чагарники з кактусами, що перетворюються на джунглі. Як у кіно. На відміну від Анд, тут надзвичайно багатий рослинний і тваринний світ. Соковита буйна зелень, яскраві квіти. Над головою літають папуги та екзотичні метелики, під ногами носухи — тваринки, схожі на єнотиків з хоботками. Неймовірне видовище. На деякий час зникає бажання кудись поспішати, бігти, квапитися… Тільки дивитися, не вірячи власним очам.

— Як виглядає найпотужніший водоспад світу?

— Можна його уявляти, але в реальності він вражає. Ігуасу — це, по суті, каскад водоспадів у тропіках, на кордоні між Аргентиною та Бразилією. Маса води, яка летить з висоти 80 метрів в улоговину. Ширина річки тут близько трьох кілометрів, і майже така ж — 2,7 кілометра — ширина водоспаду, комплекс його каскадів. Залежно від пори року та рівня води у річці, кількість каскадів може сягати майже трьох сотень! Скелі між водоспадами вкриті хащами. Найбільший каскад — Горло Диявола — зривається з випнутого обриву завширшки 150 і завдовжки 700 метрів. Цей каскад позначає кордон між Бразилією та Аргентиною. І безліч островів в океані води. Вони відокремлюють водоспади усього огрому один від одного.

— Читала про фокус природи: десять років тому найбільший водоспад світу зник — а тоді поновився.

— Іноді таке трапляється під час жорстокої посухи, коли повністю пересихає річка Ігуасу. Приблизно раз на сорок років. І тоді можна побачити замість водоспаду лише сухі базальтові уступи. У 1978 році  з цього обриву протягом 28 днів не впало жодної краплі води. Ми ж милувалися водоспадом в усій його неймовірній красі. Незважаючи на велику кількість людей, їх, по суті, й не помічаєш від надміру емоцій — стоїш, намагаючись ввібрати в себе енергетику цього місця. У такі моменти всередині вибухає радість: “Нарешті, я тут! Я зробив те, чого так давно хотів. Моя чергова мрія здійснилися!”.

— Уся ваша подорож супроводжувалася визначеннями “най”: найвища гора, найпотужніший водоспад, найсухіша пустеля світу. Після огрому води — потріскана земля, яка взагалі не знає, що таке вода.

— Мусили подолати пустелю Атакама на шляху до найвищого вулкана світу — він називається Охос дель Саладо. Це була друга половина  нашої подорожі, яка проходила в Чилі. Взяли напрокат авто у Сантьяго і вздовж океану по Панамериканському шосе вирушили в пустелю Атакама. У деяких її регіонах ніколи не було опадів. Температура повітря 34 градуси, вода в океані не перевищувала 18 градусів. Ніхто не купався, бо все узбережжя Чилі омиває холодна течія Гумбольдта. Але саме холодна течія сприяє надзвичайно багатому підводному світу: екзотичні риби, дельфіни, котики, пінгвіни, косатки, кити. Я не міг не зробити хоча б один дайв. Неймовірні враження від занурення!

Альпіністи з Чилі, з якими ми познайомились на Аконкагуа, склали нам компанію, показали місце, де вони спостерігали за китами. На жаль, китів ми не побачили, але риб, морських зірок і котиків було дуже багато. Не змогли ми проїхати і повз острови, де живе колонія пінгвінів.

— А в пустелі кого зустріли?

— Жодної рослини! За усі 290 кілометрів пустелею, через піски та каміння. А з тварин одного раз зустріли гуанако. Знаєте, хто це? Така довгошия лама з родини верблюдів. Дорогою зупинялися біля двох солоних озер. Вони підживлюються водою з гейзерів. У гейзерах можна скупатися, вода там 40 градусів. Біля одного з озер живуть рожеві фламінго.

— Після гори Аконкагуа підніматися на вулкан було вже легше? Чи, навпаки, складніше?

— У будь-якому випадку нелегко, але за плечима вже була акліматизація на Аконкагуа, тому це сходження пройшло нормально. Автомобілем в Андах ми піднялися у табір на висоту 5300 м. Звідти пішки до базового табору (5900 м), а тоді вгору, вгору — на вершину вулкана Охос дель Саладо. Це на кордоні Аргентини і Чилі. Висота найвищого вулкана у світі — 6891 м. Це друга за висотою гора Західної півкулі, після Аконкагуа. Перше сходження на вулкан здійснили в 1937 році поляки Ян Щепанський та Юстин Войжніс. Краєвиди там такі, що бракне слів. Хіба фотографії можуть передати особливості тих місць. Та й ті — лише приблизно.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.