У 1840 році стали видавати альманах «Кіевлянинъ». У першому ж номері міститься праця викладача київського Університету святого Володимира (тепер це КНУ імені Шевченка) Василя Домбровського з короткою назвою «Луцк». Пізніше його прийняли у Копенгагенське королівське товариство північних антикварів.

Домбровський описав історію міста і залишив один цікавий факт. У час виходу альманаху біля Луцька в селі Омеляник було старезне дерево, на якому ще зберігався висічений на корі знак, який начебто залишив Петро І, коли був у Луцьку на початку XVIII століття. Про це писали «Хроніки Любарта».

В іншому місці тексту міститься спостереження автора про Луцьк того часу. Подаємо мовою оригіналу.

***

«Жителей въ Луцкѣ нынѣ считается 5,211. Между ними однихъ Евреевъ почти до 4000, и въ томъ числѣ болѣе 300 Караимовъ. Остальная часть населенности Луцка состоитъ преимущественно изъ послѣдователей Римской церкви. Число католическаго духовенства около 256.

Катедральный Луцкій костелъ весьма замѣчателенъ своею красивою архитектурою; при немъ состоитъ особенная Семинарія, основанная Езуитами. Воспитанники этой Семинаріи, числомъ до 15, называются клериками. Говорятъ, что проповѣдники Луцка и Волыни свое образованіе получаютъ здѣсь. Католическій Луцкій Бискупъ живетъ нынѣ при кляшторе Бернардиновъ.

Луцкъ имѣетъ теперь только одну православную церковь, о времени построенія которой ничего не извѣстно; она находится въ самой грязной части города и окружена жидовскими домами.

Хотя Луцкъ, со всѣхъ сторонъ окруженный рѣками, могъ бы имѣть много удобства для торговыхъ оборотовъ; но, кромѣ мелкой, суетливой дѣятельности Жидовъ, въ Луцкѣ непримѣтно большой промишленности, и въ народѣ объ этомъ городѣ ведется пословица: «въ Луцку всё не по-людску: навколо вода, въ серединѣ бѣда.»

Луцьк того часу на гравюрі Й. Вагнера. Зображення з сайту Галереї мистецтв

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.