Джерело: Нововолинськ діловий

У селі Будятичі Іваничівського району є святе джерело з капличкою. Є віднедавна аж два пам'ятних знаки на згадку про Володимира Хрестителя. Тут, у Будятичах, вважають деякі науковці, князь і народився в Х столітті.

На городах у Будятичах досі знаходять старовинні динарії (монети Римської імперії). Сюди вчащають із металошукачами чорні археологи. Щось та розкопують, але не розголошують.

Місцеві кажуть: тут великий культурний шар.

Тут можна зробити розкішний і престижний музей просто неба – скансен, Із сувенірною крамничкою, кемпінгом, національною старовинною кухнею.

Цей тренд - під старовину - відчув і вдало використав місцевий підприємець, який старе обійстя перетворив на затишний придорожній шинок - за кількасот метрів від Центральної, по іваничівській трасі. Там і прабабусині скрині, і прялки, і глечики на тину, і чого лиш нема.

Наразі ж у Будятичах люди ходять по золоту - й лінуються його роздивитись.

Залишки панського саду

Ставок можна розчистити, звести альтанку... 

 

Спорудили силами духовенства

Довідково. Про волинську локалізацію батьківщини хрестителя Русі свідчить низка аргументів, зокрема:

• Назва волинських Будятич є мовно найближчою до літописного с. Будятиного чи Будятиної весі, оскільки вона відповідає літописній формі трактування місцевості, як поселення родини чи підданих Будяти / Будимира. Російський Будник має цілком відмінну етимологію.
• Топоніми, що закінчуються на -ичі, вважаються мовознавцями найархаїчнішими[22]
• Назва сусіднього села Низкиничі кореспондується з іменем Низкиня. У «Анналах» Яна Длугоша Низкинею названо древлянського князя Мала «dux Drewlyanorum Niszkina» (від малий-низький)[23]. Матір Володимира Святого звали Малушею, а її батька Малком, що відповідає Низкині. Низкиничі отримали свою назву від Малуші, засланої у цю місцину, чи її батька.
• Сусідні Низкиничі належали волинській шляхетській родині Киселів, які виводили свій рід від київського воєводи Святольда (Свенельда), на що звернув увагу М. Грушевський[24]. Свенельд очолював ініційований Ольгою каральний похід проти деревлян та був сучасником подій, повʼязаних з висланням Малуші.
• Згадка про церкву Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документами XV ст., за якими Будятичі з околицею повʼязувалися із Зимненським Святогорським монастирем Успіння Пресвятої Богородиці.
• В межиріччі Буга та Луги знаходяться кілька населених пунктів, що мають назву Русів. Присілком Будятич є Русовичі. Ці топоніми походять від варяго-руських поселенців, спроваджених київською адміністрацією на підконтрольну територію.
• З іменем Володимира легенди повʼязують появу низки памʼяток та населених пунктів Волині[25].
• До надання назви стольному Володимиру (22 км до с. Будятич) на честь хрестителя Русі міг спонукати саме факт його народження на Волині.
• Основні складові сюжетної лінії Будятичівської легенди, повʼязаної зі святим джерелом, буквально збігаються з літописною Корсунською легендою, у якій висвітлено події Володимирового хрещення. Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціонували легенди про хрестителя Русі. Доказом давності цієї легендарної традиції, яка не зазнала впливів кабінетного зацікавлення літописами, є відсутність прямого вживання імені Володимира..
• Зиґмунд Герберштайн та Мацей Стрийковський вказують, що батька Малуші, матері Володимира Святославовича, звали «Kaluſcza», яке читалося як Калусча чи Калуща. Це ім'я є очевидно його родинним придомком, відображеним, як це відомо з пізніших прикладів, у володінні певною маєтністю, населеним пунктом. Таке поселення існує і граничить із землями Будятич. Це с. Калусів, прейменоване у 1946 р. на Гряди.
• У літописах батько Малуші відомий як Малко Любчанин, що співвідноситься волинським орієнтиром його походження. Батько Малуші міг бути пов'язаним з городищем Х–ХІ ст., що знаходиться біля села Любче Рожищенського р-ну. Цей населений пункт згаданий у підробленій дарчій грамоті Любарта Гедиміновича соборові святого Іоана Богослова в Луцьку, датованій 8 грудня 1322 р. Хоча грамоту вважають сфальшованою, дослідники сходяться у тому, що в її основу лягла оригінальна грамота Любарта луцькому соборові на села Рожище і Теремне, в описі меж яких і відзначено село Любче та Любецький міст на болоті річки Лютиці.
• Документальні відомості XV ст. про рід волинських земян з родинним придомком «Резанович», які володіли Будятичами, також є додатковим свідченням давньої належності цих земель родині Малуші та Добрині. Адже дядько Володимира Добриня, билинний герой Добриня Никитич (яке трактується як «Низкинич»), відомий ще й як «Резанович». Ім'я Добрині Резановича користувалося таким авторитетом, що в деяких літописах XV—XVI ст. його, разом з Олександром Поповичем, вважали учасником Липицької битви 1216 р. та навіть героєм, який загинув на Калці в 1223 р. Свідчення про богатиря Добриню Резановича фігурують також у «Сказании о киевских богатырях, како ходили во Царьград…».
• Доказом того, що Будятичі з околицями є родинними маєтностями Малковичів є повідомлення Києво-Печерського Патерика про мандрівку Варлаама Печерського (нащадка Малка Любчанина у шостому коліні) до Єрусалима. Повертаючись через Константинополь до Києва він відхилився далеко на захід, аби відвідати родинні землі на Волині («землю свою»), де й помер у сусідньому з Будятичами Зимненському Святогірському монастирі

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.