Наприкінці ХV століття Луцьк приєднався до числа тих міст Великого князівства Литовського, яким пофортунило володіти правом на самоврядування. Відтоді міщани-«майдеборчики», підвладні маґістрату, в повсякденні мали послуговуватися нормами німецького (маґдебурзького) права.

Урядники волинських міст у часі розгляду судових справ, а також буденного обмислення нагальних питань міського благоустрою користувалися збіркою «Порядок судів та справ міських права маґдебурзького в Короні Польській». Упорядником правної книжки й перекладачем чільних постулатів маґдебургії з латини на польську був краківський правник Бартоломій Ґроїцький.

 

Перша сторінка «Порядку судів та справ міських права маґдебурзького в Короні Польській» Бартоломія Ґроїцького

 

Попри широкий засяг юридичних тонкощів, описаних і витлумачених у постулатах «ius municipale» (міського права), там можна віднайти колоритні цікавинки в дусі епохи, які стосувалися залагодження повсякденних, а навіть глибоко особистих справ людських. Деякі з них не позбавлені специфічного гумору.

Так, значна увага надавалась питанням шлюбу та казусам подружніх зрад. Зазначалися випадки, коли перелюб вповні леґітимно міг бути визнаний ненавмисним, а відтак – пробаченим.

Найперше – як чоловік сам з чужими жінками приємними, проте неналежними порядному міщанинові, справами займався. У “Порядку судів та справ міських права маґдебурзького в Короні Польській” з цього приводу влучно зазначалося, що “крук крукові ока не клює”. Другий випадок прийнятної зради чоловікові – коли він для того бідолашній білоґловій підстави давав. Третій – якби з нею спільного житла не ділив, а жона горювала за милим, як за небіжчиком. Четвертий – зґвалтування. Далі ще колоритніше – у тому випадку, якщо жінка рідного чоловіка з кимось іншим сплутала, втрапила у підступну пастку й запізно зрозуміла, що її ошукали. Врешті, коли після явної зради чоловік знайшов у собі сили великодушно пробачити і продовжував жити під одним дахом із неучтивою жоною.

Цікаво, що у системі міського права ХVІ–ХVІІ століть існували навіть своєрідні розпізнавальні знаки, за якими викривали коханців. То були зустрічі в темних неосвітлених провулках, обіймання, поцілунки і часті побачення.  Під підозру не підпадали лишень святі отці.

Тож, як бачимо, навіть відкрита й світла усмішка посеред міста колись могла викликати підозру в чомусь не зовсім цнотливому.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.