Людська емоційність, як і більшість житейських речей, має дві сторони. Часами вона допомагає, деколи – діє нам на шкоду. Споконвічний, вже відпрацьований віками алгоритм «Учиню, а потім думаю», вочевидь, знайомий багатьом. А надто коли йдеться про дівчат-жіночок :) Про одну емоційну, а навіть вибухову луцьку міщанку нині оповімо.

Традиційно, нічого про той випадок не було б відомо, якби не актова документація Луцького ґродського суду. Так історично склалося, що добрі вчинки ніяких записів не потребували. Спомином вони лишалися у пам’яті тих, кого вже немає. А от про підступи, іменовані в часі трьох-чотирьох століть тому «фортелями», непорозуміння й суперечки наших далеких предків-попередників інформації можемо віднайти чимало.  

Наша нинішня історійка відбулася в Луцьку. 24 грудня 1566 року, якраз перед святом римо-католицького Різдва, посеред однієї міської вулички Войтех Красовський, воротний Луцького замку став жертвою розбійницького нападу… жінки! Ганна Ксалковичова, озброївшись «невідомим гнівом», добряче відлупцювала чоловіка. Ба більше, як дізналася, що його дружина Тетяна (Татяна) способилася йти скаржитись до маґістрату – перепинила по дорозі ще й її. Навіть локацію цікаву безбоязно обрала – домівку пріора (настоятеля чоловічого монастиря). В. Красовський свідчив: «Жона Ксалковичова Ганна, мало на тім, що мене зранила, але ще й дружину мою Тетяну рожном збила і за груди вхопивши, заколоти хотіла». Тим процесом злісна розбійниця захопилася настільки, що двоє чоловіків – луцький ювелір Ян Золотар і одружений за неї Федір Ксалкович раду дати не могли. Врешті, як бідолашну Тетяну вдалося порятувати, жінка виявила втрату-«потерю» тридцяти талярів. 

Першопочаткова місія таки була виконана. Скаргу на агресивну жінку подружжя Красовських подало до судових інстанцій міста. Чи судили її за те – невідомо. Одначе бачимо, що жінок сердити віддавна не вартувало:) У гніві вони, як свідчить описаний випадок, здатні змагатися навіть з двійком чоловіків.

Пітер Брейгель Молодший. Бійка картярів, 1620 рік

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.