Джерело: Стародавній Володимир

Разом із берестяними грамотами і написами на ужиткових речах настінні написи засвідчують досить значне поширення грамотності на території Київської Русі. Деякі дослідники висловлюють впевненість, що в середньовіччі тут існувала досить велика кількість шкіл. Школи були й на галицько-волинських землях.

Після заснування у Західній Україні впродовж другої половини XIV — першої половини XV ст. католицьких єпископських кафедр виникали і перші латиномовні католицькі школи, парафіяльні та кафедральні — при тих храмах, де були єпископські кафедри. У католицьких школах велику увагу приділяли вивченню латинської граматики (студенти мали вільно розмовляти латиною), риторики, канонічного і цивільного права. Більшість посібників були працями, писаними латинською мовою, середньовічних західноєвропейських і класичних римських авторів. Від початку XV ст. учителі більших католицьких шкіл мусили мати досить високу кваліфікацію — щонайменше звання бакалавра. Учитель без диплома міг розраховувати на працю тільки в невеликій сільській школі.

Відомо кілька богослужебних книг ХІІ – ХІІІ століть, створених на галицько-волинських землях. Одна з них має приписку, де вказано,що рукопис закінчено 26 серпня 1164 р. дяком (церкви?) Св. Апостолів Костянтином…. Для священика церкви СвюІоанна Предтечі Симеона. У 1573 р. рукопис знаходився в Москві – цим роком датований другий вкладний запис царя Івана Васильвича Грозного. Євангеліє було створене саме у Володимирі, оскільки лише тут існував як храм Св. Предтечі, так і храм Св. Апостолів Петра і Павла в урочищі Апостольщина.

У Галицько-Волинському літописі під 1288 року подано докладну розповідь про діяльність князівського скрипторію. За князювання Володимира Васильковича виготовлення книг досягло особливого розквітту. Володимир Василькович налагодив роботу скрипторію, книги з якого розходилися далеко за межі Волинської землі. Зі скрипторія Володимира Васильковича походить «Волинське євангеліє», яке тепер зберігається у Державній Третяковській галереї. Невелика за форматом книга написана на пергаменті уставом. Привертають чотири мініатюри з зображенням Євангелістів. Їх вирізняє ретельне виконання ликів. Високий рівень оздоблення книг, вироблений у скрипторії Володимира Васильковича, зберігався до початку ХVІ ст.

Зимнівський монастирський осередок виробництва книжок залишався основним на Володимирщині і в ХVІ - ХVІІ ст. Крім книгописної майстерні, тут існувала школа. Ктитори школи, князь Федір Олександрович Чорторийський та його дружина Марія Деспотівна сприяли виготовленню книжок.

Копіювання книжок відбувалося також у школі фондованій Василем Загоровським при іллінській церкві. Василь Загоровський, волинський маршалок і городничий міста Володимира. 1576 року, коли кримський хан Магомет-Гірей вів орду на Волинь зібрав військо, але був розбитий татарами. Разом із багатьма володимирчанами він опинився татарської неволі. Кримський хан зажадав 500 червінців окупу. Не маючи такої суми Загоровськи звернувся листом до князя Андрія Курбського з Ковеля, щоб він заклав за нього гроші. Князь Курбський не зробив нічого, щоб врятувати Загоровського. У неволі, відчуваючи свою швидку смерть Василь Загоровський написав свій знаменитий «Заповіт» і переслав його до Володимира…. «…. В церкві св.Іллі в Володимирі дітей моїх руської (української) науки та Письма Святого щоб учили… а коли вже в науці цій добрі початки мати будуть… дати їх до Вильна до єзуїтів, бо там подають дітям добру науку… так само щоб письма руського не забували, а найбільше віри своєї, до котрої їх бог призвав…»… Помер василь Загоровський у неволі 1580 року.

А церква Св. Іллі існувала у Володимирі до 1834 року, коли її було перенесено до села Бужанка на Володимирщині.

Ще одна школа існувала при монастирі Спаса, чи Преображення Господня. Відомостей про школу і сам монастир збереглося дуже мало. Остання згадка про монастир Спаса відома з 1760 року.При цьому згадується, що у монастирі розташовувалася давня Володимирська школа. Монастир був розташований на північно-західній частині дільниці, що примикала до Успенського собору «в 60-70 сажнях от его ограды на холме». Час заснування монастиря невідомий. Автор шематизму чину св. Василія стверджує, що монастир Спаса був заснований у ХІVст.

Церква Преображенська, або спаса – згадується в 1568 році, а достояла вона до 1760 року. Церква була на водопійнй вулиці, де до половини ХІХ століття, на її цвинтарі ховали володимирчан….

Згідно з документом від 1590 року після встановлення церковної унії Сигизмунд ІІІ віддав прибутки з Спаського монастиря на утримання школи та проповідника Володимирського кафедрального собору. У візантійському описі церков міста Володимира 1695 року замість монастиря згадується лише церква «очень ветхая, деревянная без колокольни».

В середині XVI столітті Володимир стає місцем перебуванням греко-католицьких митрополитів. Тут почав діяти вищий навчальний заклад - колегіум у якому в середині ХVIII столітті навчаловся більше 400 учнів, а також здобували освіту Феофан Прокопович та Стубелевич.

Школи у Володимирі, існували виключно при церквах, як зазначає у своїй книзі «Княжий город Володимир» Олександр Цинкаловський.

 Була, наприклад, школа при соборній церкві Успіння, там учителі були по церковно-словянськи та по-грецьки. Її утримувала сама парохія,

Школа при володимирській кафедрі існувала віддавна. Вона мала за мету підготувати кандидатів на священики передусім на Волинь, а далі і для інших українських земель. Заходами володимирського старости князя Костянтина Острожського школа ця дістала в 1588 році деякі грошові засоби, за які удержувано при ній двох бакалярів (учителів), одного – грецької, другого – церковно-славянської мови…

Школа ця починає розвиватися від часу єпископа Іпатія Потія, який у 1595 р. отримав для неї королівський привілей, за яким на школу призначено доходи з монастиря св. Спаса й його земель.

Володимирська школа, разом із одночасно заснованою Віденською, була першим уніатським навчальним закладом. І.Патій опікувався цією школою і пізніше: 19.04.1609 р. він записав на її потреби 3.5 тис. злотих щорічно, а її вчителеві (бакалаврові) 350 злотих «на бакалавра якогось доброго і на оправу школи….. щоб діти мали науку». Цитований документ, внесений до Володимирських гродських книг, підписаний також протопопом Іваном Вербицьким, а також членами Володимирської капітули. Відомо, що навчання у Володимирській школі вели світські священники. Одним із перших її ректорів був Федір Мелешко, який 1626 року став холмським епископом. Функціонувала Володимирська школа до кінця ХVІІІ ст. Ще й на початку ХІХ століття на Волині памятали про Володимирську семінарію (т.з. «духовний інститут»), освіту в якій здобувала більшість волинських поміщиків.

Ипатій Потій 19 квітня1609 року записав суму в 2500 злотих на утримування при соборній церкві латино-уніацької школи та запровалив особливу посаду проповідника при церкви «епископии влодимерской». Дана сумма дісталася Іпатію Потію від опікунів дітей князя Юрія Чарторийського як плату за церковну землю «Іллінщину» у Володимирському уїзді. Наступник Іпатія Потія – єпископ Мороховський – зреформував школу на зразок єзуїтських колегій. В ХVІІІ ст., коли єзуїтський орден скасовано, школа перейшла під управу василіан. Тоді вона була відома під назвою «колегії». Польський король Август ІІІ надав був цьому чинові привілей викладати всі предмети у школі, а рівночасно заборонив іншим орденам закладати свої школи у Володимирі та його околицях на п’ять миль від міста під карою 1000 злотих. В 1787 році сам король відвідав цю школу, й учні школи складали йому привітання польською, латинською, французькою, німецькою, італійською й англійською мовою. Цинкаловський пише, що молодь цієї школи була, як скрізь бутна. Як видно з люстрацій, вона влаштовувала напади на міщан. Крім цього, вона визначалася нетерпимістю супроти мешканців нелатинської віри. Люстрація 1765 року є запис: «Жиди жалуються, що студенти не дозволяють ховати небіжчиків на окопиську, яке їм привілеем королів надано…»

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.