У Волинському краєзнавчому музеї відбулася дискусія про пам’ятники Луцька, яких уже нема.

«Музейні посиденьки» провели 20 квітня.

Ідея зустрічі – обговорити втрачений масив луцьких пам’ятників та міських скульптур. Науковий співробітник відділу науково-освітньої роботи Волинського краєзнавчого музею Людмила Завада зазначила, що пам’ятники як культурні надбання людства покликані увіковічнити когось або щось. Проте в історії так трапляється, що колективна пам’ять змінюється певними чинниками і матеріальне вираження – твори монументального мистецтва – зникають з вулиць і майданів міст.

«Як ми сприймаємо минуле? Нам здається, що ми оперуємо реальними подіями, а насправді це зовсім не так. У нашій свідомості все набагато складніше: ми можемо оперувати лише образами минулого. А ці образи минулого напряму залежать і від наших уявлень і від конкретних знань тих чи інших подій. Ці образи можуть дуже далеко відходити від дійсності. І ці образи відповідальні за формування нашого процесу ідентичності», - зазначила вона.

Цим активно користувалися в радянський час, встановлюючи по «одной шестой части суши» однакові пам’ятники, культивуючи ті самі цінності та ідеї, приналежність до великої комуністичної спільноти.

За словами Завади, інша радянська практика – «організоване забуття», коли певні історичні події замовчувалися, відтіснялися чи взагалі стиралися. І це також виражено у монументальному мистецтві. Сьогодні ж є шанс відновити цю пам’ять, формуючи нові національні символи. Людмила Завада переконана, що будь-які пам’тники доречні, бо «які ми, так і і пам’ятники». Вони відображають добу, в яку зведені.

Старший науковий співробітник музею Оксана Важатко розповіла про луцькі пам’ятники від найдавніших часів до останньої квітневої події знесення пам’ятника Бойку. Протягом історії таких у Луцьку було дуже багато, проте найбільший сегмент припадає на радянський період. Якщо раніше пам’ятники присвячені були певним людям чи подіям, то радянський будівничий вводить у практику міську скульптуру, яка все ж не позбавлена певного ідеологічного підтексту, або просто тиражує типові і бажані для імперії образи, наприклад, героїв мультфільмів.

Під час зустрічі обговорили різні питання історії, пов’язані з монументальним мистецтвом Луцька. На світлинах радянського Луцька вулиці постають у зовсім іншій атмосфері. Не позбавлені власне радянськості, вулиці були чистими і й охайними, фасади будинків упорядкованими. Скульптури і пам’ятники відігравали важливу роль в ансамблях, як наприклад, у старому міському парку, на місці якого тепер Театральний майдан. Крім монументів вождям, встановлювалися різні скульптурні композиції, арки, брами, мистецьки оздоблені паркани. Чим далі цей період відходив в історію, тим більше втрачалася ця культура. Сьогодні внаслідок декомунізації це процеси набули набагато більшого розмаху.

У ході дискусії виринали і зовсім несподівані факти. Так, головний хранитель фондів музею Наталія Пушкар розповіла, що у 1982 році у дворі прокуратури викопали погруддя Пілсудського, яке імовірно, вкінці тридцятих розташовувалося у міському парку. На деякий час погруддя відвезли у музей, але потім його змусили вернути назад. Наталія Пушкар припускає, що може бути не втраченим, а лише десь захованим, пам’ятник імператору Олександру ІІІ, який був встановлений у дворі Окружного суду на теперішній вулиці Лесі Українки. Також жінка розповіла про мацеви з гебрейського кладовища, які слугували основою для постаменту найбільшого луцького пам’ятника Іллічу. Їх начебто бачили, коли монумент Леніну зносили у 1991 році.

 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.