На «Хроніках Любарта» - нова рубрика про те, як колись на Волині жартували і в які кумедні ситуації потрапляли. Її авторкою є знавець маґдебурзької історії Луцька, кандидат історичних наук, викладач історичного факультету СНУ імені Лесі Українки Оксана Штанько. Далі слово їй.

Хочемо познайомити ласкавого читача із ще однією новою рубрикою! Будемо пропонувати Вашій увазі кумедні, але, частенько - повчальні історійки із життя лучан і волинян у ретроспективі минулих століть. Відтак нині покірно пропонуємо міні-нарис однієї бувальщини, що сталася посеред міста його королівської милості  Луцька в 1640 році.

***

Справа, яку міський суд Луцька розглядав в березні 1640 року розповідала про пограбування єврея Мошка Абрамовича. Виламали двері його крамнички, забрали одначе не все підряд, а найкоштовніше – гроші, срібло, золото, сувої шовкових тканин. Вчинив те досі невловимий луцький грабіжник Петро Клосинський. Щоб з’ясувати масштаби злодійських перемог затриманого, міські урядники наказали заслухати свідків. Така судова процедура тоді називалась інквізицією. Для максимально правдивих зізнань, кожен із закликаних до суду міщан, урочисто складав присягу: піднісши до гори два пальці – вказівний і середній, вони, іменем Всемогутнього Бога, обіцяли говорити виключну правду.

Першим до свідчень став міщанин-ремісник Матіаш Швець, розповівши про Клосинського доволі курйозну історію. Грабіжник півроку був квартирантом у господі луцького шевця. Коли ж господарі відмовили Петрові у прихистку, той декілька ночей підряд намагався втрапити до будинку через діру в дахові. В часі одного із таких вторгнень шевцева дружина впіймала непроханого гостя, знявши з нього частину одягу. Намагаючись втекти тією ж тісною дірою в даху, Клосинський поскидав із себе решту вбрання, чоботи і лиш так зміг видряпатись на вулицю.

Найцікавіше відбулось зранку наступного дня, коли утікач, переступивши поріг дому Матіаша Шевця, перепрошував за клопоти, які вчинив, і просив повернути одяг з чобітьми. Ба більше – порушник нічного спокою просив у міщан, аби не згадували його злим словом, обіцяючи, що лихі справи залишить і з Луцька піде геть.

Принцип обіцянки-цяцянки, однак, був поширений в нашому місті і тоді. Як з’ясувалось у процесі подальших свідчень, невдовзі Петро Клосинський «почистив» декілька комор луцьких дрібних торгівок-перекупок, вдосталь забезпечивши себе харчами – хлібом та грибами, а згодом утік спочатку до Колчина, а звідти до Рожищ. Там його і упіймали. Одначе жага до життя на волі у злодія була настільки сильною, що він двічі тікав із замкової в’язниці Луцька, копаючи ходи під мурами твердині. Такий собі граф Монте Крісто луцького штибу.   

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.