Що коли серед великих стосів офіційних документів знаходяться не зовсім офіційні записи, малюнки на полях, вислови, фрази, а інколи й цілі історії, нерідко непристойні, залишені тими, хто писав ці документи? А що коли цим авторським малюнкам і несанкціонованими записам 300-400 років? «Хроніки Любарта» розпочинають нову серію публікацій про «культурний вандалізм» луцьких судових писарів часів Речі Посполитої.

У центральному державному історичному архіві України в Києві зберігаються найстаріші документи луцьких судів. Це так звані «ґродські книги» – товсті збірники документів Луцького ґродського суду. Він виник ще в часи Великого князівства Литовського у 1560-х роках. Проте вже за кілька років внаслідок утворення Речі Посполитої структура судочинства розгалужувалася. Говорячи сучасною мовою, ґродський суд розглядав кримінальні справи. До судових книг занотовували скарги, їхній розгляд, вироки. Проте могли вносити туди й іншу документацію.

Попри вимогу ретельно заповнювати книги, писарі дозволяли собі інколи розслабитися. Вони самочинно робили невеликі малюнки на полях чи вільних зонах сторінки після завершення тексту. Зображення цікаві перш за все незвичним місцем розташування – адже власна творчість на офіційній документації, сучасною мовою, є хуліганством, чи вандалізмом. По-друге, вони цікаві давністю, адже ми в такий спосіб можемо зрозуміти обставини праці і світогляду писарів і, ширше, загалом людей тих часів.

***

Отже, перший малюнок – з документу 1662 року. У справі йдеться про податок у Кременецькому повіті. На сторінці поряд із заголовними літерами зображені дві фігурки Бахуса, бога виноробства. На вищому малюнку бачимо його типове зображення – із вінком на голові та амфорою в руках. Фігурки богів оздоблені рослинним орнаментом.

ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 301, арк. 637

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.