Джерело: Волинські новини

Україна має все для того, щоби бути сильною, Україна має все для того, щоби бути єдиною. Україні не потрібні жодні зовнішні керівники чи поради, як жити. Ми маємо все для цього.

Однак у нас відсутні принципи, ми не змогли їх виробити і народити в 1919-му році.

На жаль, і сьогодні ми згадували загиблих 2 роки тому на Майдані перших героїв, на жаль, і сьогодні за 2 роки нам не вдалося випрацювати ці принципи.

Так, з історичністю святкової події, святкового дня, історичністю того, що 96 років тому Україна вперше отримала можливість і довела до якогось логічного закінчення свою спробу об’єднання привітав волинян голова облради Ігор Палиця  22 січня у День Соборності України, повідомляє Інформаційне агентство Волинські Новини. 

«Тоді Бог дав можливість Україні об’єднатися, була створена Українська народна республіка. Хоч і тривало це недовго. Бо замість того, щоб випрацювати принципи, як має жити народ, як має жити Україна, замість того, щоб почати працювати над економікою, почалися рухи з децентралізації. Почалася боротьба за гетьманство, політична боротьба за те, хто з ким буде домовлятися, - як і зараз почали шукати допомоги в когось: в Польщі, Росії, і це привело до того, що Україна знов була розірвана, Україна знову була поділена», - висловився він.

25 років незалежності

Так, ми українці – ми горда нація. Ми - сильна нація. Ми спроможна на все нація. Ми готові завжди захищати свою країну, ми готові вмирати за свою країну. Готові зі зброєю в руках доводити власну правоту. Утім з досвіду і з історії інших держав, європейських держав, світових держав, - там, де сильна економіка, де є принципи, де чітко виписані закони і чітко діє конституція, де наверху знають: якщо красти не можна – то красти не можна не тільки знизу, а красти не можна і зверху; там, де наверху знають: якщо жити треба на одну зарплату, то на одну зарплату треба жити і президенту, і прем’єру, і міністрам, а не тільки лікарям і вчителям, і військовим знизу...

Так от, поки ми не збудуємо принципи, поки ми не лише на словах будемо казати, що всі рівні і єдині, соборні, а і своєю дією це доводити, ми знову можемо втратити той шанс, який нам Бог дав в 1991 році. Тоді нам Бог подарував незалежну Україну. Він дав нам можливість ще раз спробувати створити державу. Без військових конфліктів, без зброї ми отримали незалежну, єдину, соборну країну.

Що ми зробили за цих 25 років незалежності? Нічого! Ще 2 роки тому День Соборності, День Незалежності, День Конституції збиралися відмічали як чергові річниці якогось свята - зібралися поговорили і розійшлися. І лише 2 роки тому, ми почали цінувати, що таке Україна. Тільки з березня 2014 року, коли ворог зайшов в Крим, почали цінувати, що таке Крим.

Чому ми не звертали увагу всі 25 років на те, що там є нація, національність, яка там проживає і треба звернути на них увагу. Чому ми не допомагали Криму?

Це останнє - брати зброю і проливати кров своїх громадян

Сьогодні ми думаємо, як повернути схід Україні. А що ми зробили для того, щоб повернути схід? Що ми зробили за 2 роки, для того щоб повернути Крим? Вмирати за Крим? Вмирати – це легше всього! Але нехай хтось з тих, хто відправляє дітей на смерть, відправить свою дитину. Я свою не відправив би і вони своїх не відправляють. Так чому ж ви відправляєте чужих?

Це останнє - брати зброю і проливати кров своїх громадян. Так, Росія скористалася ситуацією, яка склалася.

Так, Росія використовує повним ходом те, що відбувається на сході, але вона використовує, публічно її там немає.

Чому вона це робить? Тому що ми даємо і давали 25 років можливість їм це робити. Тому що ми не випрацювали принципів, про які я говорю. Сьогодні ми бачимо в Маріуполі, Широкіному, Комінтерновому вмирають наші хлопці, продовжують вмирати. Їх з пораненнями відправляють в госпіталі. А ми кажемо, що там стоїть полк Азов, який зніс один пам’ятник і поставив новий пам’ятник. Ми кажемо про те, що готові вмирати за свою Україну. Але давайте подивимся наслідки цієї боротьби. Відбулися вибори в Маріуполі. 65% отримала Партія регіонів, яка сьогодні називається Опозиційний блок.

Це - в Маріуполі, який півтора року тому ми відстояли та зараз втримуємо, куди йдуть скажені гроші, мільярди, на те щоби будувати нові дороги, оборон-споруди, аби втримати ворога.

Але 65% людей голосують за тих, від кого ми їх захищаємо і намагаємося повернути назад.

Значить, щось відбувається не так. Значить, якісь принципи працюють не так.

Ми говорили, що багато хто на сході це - сепаратисти, на півдні - сепаратисти, Утім, коли мене призначили головою Одеської обласної державної адміністрації, я почав зустрічатися з тими “сепаратистами”.

Так я вам скажу, що можливо є відсоток сепаратистів, можливо, 2 відсотки, але всі інші хочуть жити в Україні, вільній Україні, хочуть називатися українцями в незалежності від національності.

Є лише одна проблема. Вони хочуть, щоб центральна влада поводила себе чесно з регіонами. Вони хочуть, щоби були правила і порядок. Вони не хочуть ніякої іншої країни, назви своєї країни, чи щоб хтось прийшов до них. Вони хочуть миру і порядку. І це треба робити.

Люди ще хочуть вірити в те, що Україна не лише втримається, а стане повноцінною.

Так от, я прагну, щоб сьогодні в цей день, в день незалежно-соборної, єдиної України ми отримали цей шанс.

Ми повинні зупинитися, припинити звинувачувати один одного. Ми маємо припинити політичну боротьбу заради того, щоб добігти до трону.

Досить розчарувань Україні! Україна - сильна, народ України - правильний, але народ не треба дратувати. Те, що відбулося в лютому 2014 року, не має повторитися. Нам необхідно мирно зупинитися і почати розвиватися. І ми повернемо країну, і ми повернемо схід.

Але повернемо лише своїм прикладом. Повернемо прикладом того, як все економічно у нас правильно, які в нас закони, зарплати, дороги, конституційні відносини, повага один до одного...

Ми їх повернемо тільки тоді, коли вони самі захочуть до нас повернутися. Силою, на жаль, цього зробити не вдасться. І цього не треба робити, тому що там живуть наші громадяни. Ми повинні створити таке життя, щоби вони вийшли на референдум, або просто сказали: ні, прийміть нас назад.

Я хочу, щоб в цей день ми подумали саме про це і щоб нам це якнайшвидше вдалося.

І щоби більше ніколи ми не ховали наших синів, матерів, батьків, через те, що хтось загинув, захищаючи Україну.
 

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.