Джерело: Інформагенція ZIK

2015 рік не був легким для України, а 2016-ий не обіцяє бути простішим. Із 1 січня починає діяти зона вільної торгівлі з ЄС, за півроку українці можуть отримати безвізовий режим, але водночас залишається багато інших питань без відповіді – чи вдасться зупинити агресію Росії, що буде з Кримом і Донбасом, чи будуть реальні реформи та вихід з кризи і чи варто чекати перевиборів?

Інформагенція ZIK поцікавилася у відомих інтелектуалів і політиків, якими є їхні прогнози й очікування від 2016 року.

Історик, професор Українського католицького університету, директор Інституту історичних досліджень та гість-професор у Центральноєвропейському університеті в Будапешті Ярослав Грицак:

– 2016 залишається принципово непередбачуваним. Єдина подія, яку точно можна передбачити, – це вибори нового американського президента, що буде мати свій вплив на Україну. Я вважаю, що політика Обами стосовно України і взагалі стосовно Європи була катастрофічною. Думаю, гіршого вже бути не може, тому маю надію, що будь-який президент США, крім Обами і Трампа, напевно, буде кращим.

Щодо самої України, то тут я бачу зміни. Очевидно, зміни йдуть занадто повільно і часом запізно. Це радше нагадує тріщини в стіні старої системи, але ще не розвал самої системи. Думаю, що 2016 буде вирішальним в тому сенсі, що ми побачимо, чи зміни набудуть незворотного характеру. Те, що Україна пройшла точку неповернення до Росії, – це точно, ця пуповина розірвана. Але ще невідомо, чи Україна, відбившись від одного берега, може пристати до другого берега, стати, умовно кажучи, уявною Європою – не обов’язково членом Європейського Союзу, але країною, яка грає за новими правилами. Це буде видно впродовж кількох років, але 2016 рік може бути вирішальним.

Не думаю, що наступного року може відбутися зміна політичної еліти. Не бачу, як це можна зробити. На мою думку, зміна політичної еліти може відбутися лише у результаті або нової майданної революції, або нових виборів, до яких я більше схильний. Однак вважаю, що лавка запасних в Україні, на жаль, дуже мала, тобто нема на кого міняти. А по-друге, майданні партії чи майданні сили, починаючи від «Правого сектору», закінчуючи, умовно кажучи, «Демальянсом», ще заслабкі, щоб стартувати у політичній боротьбі, і зарано їм це робити, оскільки вони пропустили важливий момент у 2014-2015 роках.

Таким чином, я не бачу радикальної зміни еліти, припускаю можливу зміну Прем’єр-міністра. За багатьма ознаками, наступний Прем’єр може бути кращий, ніж Яценюк.

Якщо говорити про Верховну Раду, то ситуація гірша – у разі перевиборів новий парламент буде гіршим, ніж цей. Насправді після останніх виборів ми отримали, напевно, найбільш комфортну раду за останні роки в тому сенсі, що вона є більш-менш єдина щодо своїх політичних преференцій, питання мови і т. д. Але бачимо, що навіть ця Рада не може собі дати раду, і суперечки в ній не вщухають.

І боюся, що конфлікт на Донбасі не закінчиться, а перейде у затяжну заморожену форму. Напевно, будуть гинути люди, тільки не в такому масштабі, як це було в 4014-2015 роках.

Але загалом найбільш непередбачуваний фактор – це не Україна, а Росія. І не тільки тому, що політика Путіна є непередбачуваною, а тому, що ніхто не може передбачити майбутнє Росії. Воно не конечно є добре. Тому мій загальний прогноз – ми вступаємо в рік підвищеної політичної турбулентності, де все можливо.

Народний депутат, Уповноважений Президента з питань мирного врегулювання ситуації на Донбасі Ірина Геращенко:

– Не люблю робити прогнозів, але якщо говорити про мої бажання, то вони мало чим відрізняються від бажань і мрій кожного львів’янина, черкащанина чи киянина. Ми всі найбільше прагнемо миру в Україні. І я переконана, що мирним процесам може сприяти, в першу чергу, консолідація українських політиків, розуміння своєї відповідальності за свою роботу, за те, щоб працювати в цій консолідації на державу. Так само потрібна консолідація світу, аби відстояти ті принципи безпеки і миру, на яких розвивалася Європа в останні десятиріччя і які зараз порушуються Російською Федерацією.

Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко:

– Дуже хочеться, щоб антипутінська коаліція в наступному році була більш проактивна, дотискаючи Путіна вже не лише санкціями, а навіть реальними механізмами SWIFT (автоматизована система здійснення міжнародних платежів через комп’ютерні мережі, – ред.), щоб він нарешті забрався з української землі. У нього самого вичерпуються ресурси. Не можна воювати на різних фронтах – Сирія, Туреччина, Україна. Тобто від такого хиткого «перемир’я» хочеться впевнено йти дорогою до миру.

Також хочеться бачити ефективність антикорупційних інституцій в Україні, які замаються як колишніми, так уже і нинішніми корупціонерами, тими, хто продовжує обкрадати бюджет, використовуючи свої службові повноваження.

По-третє, хочеться бачити новий Виборчий кодекс. Це те, що, відповідно до коаліційної угоди, мали зробити до 31 березня 2015 року. Ми бачили, як кулуарно відбувалися домовленості щодо закону про місцеві вибори і скільки в результаті вийшло плутанини. Тобто на випадок позачергових виборів і взагалі стратегічно для держави потрібен новий виборчий закон.

Окрім того, дуже хочеться, щоб децентралізація запрацювала в тому плані, щоб нам вдалося відстояти бюджети і щоб люди в регіонах, обрані недавно мери і керівники об’єднаних територіальних громад, відчували себе фінансово впевнено і знали, що вони можуть на щось впливати.

І хочеться побачити нарешті таку вже запізнілу, але вистраждану й очікувану реформу охорони здоров’я. Ну і, звісно, хочеться бачити оновлення складу уряду, щоб ті міністри, які не впоралися із завданнями, були замінені. Але спершу треба почати парламентський рік усе-таки із заслуховування звіту Прем’єр-міністра, якого ми так і не почули. Це має стати нормальною практикою і хорошим сигналом для будь-яких наступних Прем’єрів, – вони повинні знати: просто виступи зі сцени – це неповага до таких інституцій, яким є парламент. Треба готувати серйозні звіти, міністри мають приходити на засідання комітетів. От, наприклад, наш комітет вибив більше коштів для Міністерства закордонних справ. Нам, як профільному комітету, хочеться почути звіт МЗС про те, які в них успіхи, що вони планують у 2016 році, на що будуть використані кошти, чому послів немає у таких стратегічно важливих країнах-сусідах як Білорусь, Угорщина, Казахстан.

Також дуже хотілося б, щоб поступово відходили у минуле ті різні шоу і цирки, які були цього року в парламенті, бо мені здається, що люди перенаситилися цим. Люди вже не хочуть чути цих гаслометальників, вони хочуть бачити результати, а не те, як політики один на одного переводять стрілки. А особливо, коли це говорять одні і ті самі персони, які вже по 15-20 років у політиці.

Чи варто очікувати перевиборів у наступному році? Я вважаю, що варто бути готовими до всього. Але моя особиста думка: якщо перевибори будуть дуже швидко, то це може бути реванш популістів, радикалів і проросійськи налаштованих. І тому виникає питання: а якою буде наступна коаліція в такому парламенті без зміненого виборчого законодавства? Тоді знову білборди будуть засіяні обіцянками «долар по 8 грн» і тому подібне, але чи буде нова коаліція це виконувати?

Політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного часопису «Ї» Тарас Возняк.

– Наступного року відбуватиметься утрясання статусу окупованих районів Донбасу. Це, напевно, буде одне з основних завдань. Чи цей конфлікт буде заморожений, чи там будуть якісь гарячі поді, чи буде якийсь інший формат – покаже майбутнє.

Другим завданням я б назвав творення по-суті нових державних інституцій або люстрація чи очищення старих.

І третій процес, який може відбутися у випадку якогось соціального збурення, – це чергова зміна влади. Швидше за все, це можуть бути нові парламентські вибори. Не думаю, що буде новий Майдан, бо, наприклад, перевибори парламенту можуть бути інструментом, який допоможе випускати пару з котла і запобігти черговому соціальному вибуху.

Президент Центру ринкових реформ, колишній віце-прем’єр Володимир Лановий:

– Очікую продовження стагнації. Я не бачу підстав навіть для якогось дуже поміркованого зростання. Не можу не прогнозувати деякого падіння економіки і зниження рівня доходів громадян через інфляцію і певну девальвацію гривні. Таким чином, ситуація 2016 року буде дуже нагадувати 2015 рік.

Але є певні надії, що політичні зміни відбудуться, піде у відставку такий непродуктивний уряд, будуть переглянуті підходи і багато що відкинуто з тих догм, які запровадив попередній уряд. Буде більший контроль громадськості за Національним банком, і це дасть надію, що впродовж року відбудуться позитивні зміни, зокрема і для економки.

Стосовно початку дії зони вільної торгівлі з ЄС, то варто зазначити, що в нас всередині країни серйозна фінансова й інвестиційна криза. І навіть розкриття ринків ЄС не стане зразу таким акселератором, який збільшить виробництво на вже діючих підприємствах. Тобто потрібно побороти цю кризу, структурно перебудуватися, відновити банківську і грошову систему і тільки після цього будуть зростати наші обсяги продажів в європейському напрямку. Тому на 2016 рік я не покладаю надії на серйозне збільшення наших ринків в ЄС, тільки потім.

Правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович:

– Наступного року варто очікувати якогось розв’язання тієї патової ситуації, в якій ми зараз перебуваємо, тому що зараз іде глобальна битва між системою олігархату і майданним потенціалом, який усе-таки є потужний в Україні. Переконаний, що ті сили, які стоять за олігархами, свято вірять в те, що їм вдасться здобути перемогу і все знову стане на місця, а вони будуть вести свій бізнес, як раніше.

Я маю в цьому сумнів і хочу вірити в те, що в Україні вже закладено стільки потенціалу до змін, що він просто не може не проявити себе і допустити повернення в минуле. Але прогнозувати, як це все відбудуться, звідки прийде розум для України – важко.

Якщо би третій Майдан стався, скажімо, сьогодні, то це була би біда для України, тому що прийшли би до влади радикали, які голосно говорять, обіцяють усе, але які не мають позитивної програми розвитку. От, скажімо, за Ляшком бачу лише риторику «візьмемо вила в руки», але не бачу позитивної програми змін для України. Тому якби такі люди прийшли до влади, це була би біда для України. Отже, ще не сформована альтернативна політична сила, якій би я хотів під час третього Майдану вручити мандат на керування Україною. А якщо така сила сформується, тоді можна говорити про якусь еволюційність переходу до іншої влади.

Відкриття вільної торгівлі з ЄС, яке відбудеться з 1 січня, – це, безумовно, позитивний факт, але це буде, наскільки я можу передбачити, болісна для нас наука. У мене таке враження, що українські підприємства не взяли серйозно до уваги той короткий період, який у нас був для того, щоб підготуватися до зони вільної торгівлі. Конкуренція західних товарів буде дуже потужна, наші підприємства це відчують і почнеться звинувачування на адресу Заходу в тому, що він хоче «заграбастати Україну».

Тоді як у тій новій кризі буде винна передусім Україна, український бізнес, який не перелаштувався, щоб гідно зустріти 1 січня 2016 року. Тому я припускаю, що спочатку буде період шоку, засилля європейських товарів і параліч наших фірм. А далі, я сподіваюся, почнеться оздоровлення української економіки. Тобто перспективні бізнесмени займуться якістю продукції, нормальним пошуком ринків збуту, і тоді Україна буде нарешті вчитися жити серед дорослих західних суспільств, тому що в цьому сенсі ми все ще в дитячому садку.

Відтік мізків з України на Захід буде, така ж проблема була свого часу і в Польщі. Але Україна велика країна і не пропаде. Я більш-менш оптимістично дивлюся в майбутнє.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.