«Голос вулиць»

(США, 2015). Режисер: Фелікс Гері Грей

Ех… Той випадок, коли випадково закинутий на планшет фільм в дорогу робить тобі настрій на цілий день. Частіше б так! Історія культового американського каліфорнійського реп-угрупування N.W.A., яке зробило справжню революцію в жанрі і вуличній культурі тієї епохи. Окрім, власне, музичної складової, від якої, хочеш не хочеш, але ритмічно качаєшся в процесі перегляду. Стрічка Грея гостро валить по питаннях расизму та устоїв поліцейської державності Штатів. А ще тут перші кроки реп-легенд сучасності. Живих і спочилих. До теми і стайлу можна ставитися по-різному, проте заперечити той факт, що на виході глядачі отримали міцно збиту драму, річ беззаперечна. Для мене. Раджу поціновувачам фільмів про музику і добротного психологічного кіно. Сильно!

 

«14+»

(Росія, 2015). Режисер: Андрій Зайцев

Ще одна досить колоритна спроба майже фестивального російського арт-хаусу виявилася симптоматично сучасним дитячим кіно, без особливого соціального хардкору і характерної для теми філософії «бєзисходності». Якраз із перспективами, світлом в кінці тунелю, вірою в завтра і смаком юності тут все в порядку… ;) Перед нами історія старшокласників, їх перших любовей, поцілунків, бійок з «ворогами» з інших шкіл, соцмережі і дискотеки з танцями під Боярського (??!), а ще романтика життя в спальних районах та обіймів у обписаних матами стінах рідних під’їздів. Світлий післясмак від доречності всього наявного у фільмі: юні актори і їх непрофесіоналізм, знайомі нам ситуації і теми. Раджу тим, хто все-таки робить винятки в бойкоті російського культпродукту.

 

«Манглхорн»

(США, 2014). Режисер: Девід Гордон Грін

Аль Пачіно продовжує грати різного ступеня втраченості пенсіонерів, котрі розбираються зі своєю потрібністю світу і напрямними подальшого руху світом. Нічим особливим непримітна історія непримітного діда з багажем помилок в минулому і безконечними дискусіями з совістю у теперішньому не вирізняється. Видається мені, що всі ці фільми можуть бути хорошою терапією для тих, хто стикається зі старістю… для всіх нас, хто стикнувся вже і хто стикнеться з нею в майбутньому. Сюжет і його лінійно-сталий розвиток липне до піднебіння, наче арахісове масло – хочеться не то вимкнути стрічку Гріна, не то вже якось допомогти її герою. Терпіння, тільки терпіння. Щастя витікає поміж пальцями, як роки… Дивіться, думайте, робіть висновки. Можна, бо якісно і атмосферно!

 

«Крах»

(Великобританія, Франція, 1992). Режисер: Луї Маль

Молода Жюльєт Бінош – чистий секс, збудження через край, краса і потужна внутрішня харизма… Дякуючи фільму Луі Маля, саме вона і стала для мене відкриттям року. Вона в своїй юній іпостасі. Концептуальна драма з початку 90-х розповідає нам про відомого дипломата-чиновника, який, сам того не очікуючи, закохується в дівчину свого сина… Таємні зустрічі, секс з елементами легкого БДСМ, передбачувано  трагічний фінал і порожнеча. Сильно, притчево і глибоко. Однозначно, займуся детальним вивченням раннього періоду творчості Бінош – шукатиму драми з надією знайти справжні перли.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.