19 вересня 2024 року виповнилося 90 років з моменту затвердження луцьким магістратом проекту будівництва приватного житлового будинку авторства архітектора Сергія Тимошенка. Ним виявився будинок, замовлений лікарем Мар’яном Кубашевським, як приватний котедж для родини. В бюрократичній процедурі затвердження проекту – зелено світло, що його можна будувати.

Це не перший і не останній будинок Тимошенка в Луцьку, не перший і не останній в місті цього стилю. Але його можна назвати певною квінтесенцією луцького міжвоєнного модернізму, реалізованого видатним українським зодчим.

Мар’ян Кубашевський був дуже відомий публіці Луцька та повіту. З початку 1920-х років він був головним лікарем луцького повітового шпиталю, який розташовувався на нинішній вулиці Івана Франка. Не один раз в періодиці можна було натрапити на оголошення з публічною подякую лікарю Кубашевському за успішне лікування різних людей.

Ділянка для майбутнього будівництва розташовувалася на так званій офіцерській колонії. Її розпланував варшавський архітектор Адам Кунцевич у 1928 році. Він уже був відомий тим, що склав плани розбудов портової Ґдині та Хелма. Будівництвом колонії займалося військове відомство разом з Міністерством громадських робіт.

Частина площі призначалася під забудову 3-поверховими будинками, інша частина – під приватні котеджі, які дозволялося групувати по два. Загалом 53 ділянки. Луцький магістрат остаточно затвердив проект офіцерської колонії у 1930 році. Отже, з цього часу, можна вважати, був запущений механізм фізичної реалізації плану. Бюрократичною тяганиною на місці займався Офіцерський житловий кооператив, утворений з числа військових луцького гарнізону, які хотіли збудувати житло у новому перспективному районі.

Ділянка Кубашевського розташувалася на вулиці Артилерії. В наш час вона називається Червоної калини. У вересні 1934 року проект двоповерхової вілли у стилі модернізму була подана в луцький магістрат. 19 вересня він був затверджений.

 

Через рік роботи з будівництва були завершені. У жовтні 1935 року будинок був заселений. На ділянці також були зведені господарська споруда та гараж для авто.

В образі будівлі ми бачимо естетичну комбінацію простих і зрозумілих форм, притаманних модернізму. Будинок складається із двох різновисоких паралелепіпедів, спаяних воєдино, під’їзд освітлюється високим і вузьким вікном, яке завершується круглим віконцем мансарди. Кутові спарені вікна як неодмінний атрибут стилю. Прямокутна колона підтримує відкритий балкон. Флагшток доповнює образ всієї будівлі. Його іноді використовували архітектори.

Видатний український архітектор приїхав до Луцька 1930 року із чеських Подебрад, де викладав архітектуру в Українській господарській академії. В адміністрації Волинського воєводства він займав посаду головного архітектора сільськогосподарського будівництва. Тимошенко займався проектами забудови села, а саме зразковими хуторами та овочесховищами.

Тимошенко входив у керівні органи ключових міських організацій, які рухали українське культурне життя. Був членом Товариства ім. Петра Могили, Товариства ім. Лесі Українки, яке займалося підтримкою Луцької української гімназії. Тимошекно був головою Української парламентської репрезентації в польському парламенті у Варшаві. А також деякий час був головою Волинського українського об’єднання, проурядової політичної партії, створеної за підтримки Генрика Юзевського.

Окрім державної та громадської роботи, Сергій Тимошенко мав приватну архітектурну практику і робив поректи будинків на замовлення лучан. Оскільки 1930-ті – це доба суцільного модернізму в Луцьку, то всі творіння Тимошенка це приклади стильного і тоді дуже модного стилю в дизайні споруд. Він проектував як невеликі котеджі, так і більші будинки на кілька під’їздів.

В Луцьку Тимошенко запроектував більше 20 будівель, більшість із яких збереглася.

 

Доля родини Кубашевського з початком війни невідома. Ймовірно, він виїхав до Польщі, або брав участь у війні. За місцевими переказами, якийсь час під час німецької окупації у будівлях офіцерської колонії мешкали німецькі військовики. Кажуть, в якості знущання над єврейською національністю вони сюди позвозили мацеви, надмогильні плити з єврейських кладовищ. І до сьогодні біля будинків на цій вулиці під час земляних робіт знаходять багато уламків цих плит.

Однак ніяких доказів, що це зробили німці, немає. Це могло бути зроблено і в радянський час. У 2021-2023 роках мацеви звідси вивозили, проте якась їх частині ще цілком імовірно може зберігатися в землі.

В радянський час будівля була трохи добудована для збільшення житлової площі. Поділеним на кілька квартир до сьогодні залишається колишній будинок Кубашевського. Тут збереглися автентичні сходи, вхідні двері, кругле вікно.

Підпишіться на «Хроніки Любарта» у Facebook та Вконтакті.